ЧервленІ КоралІ

1

Ця дивовижна та цікава історія пошуків загадкових Червлених коралів розпочалася погожого серпневим вечором в одному з нічних клубів, що мав непретензійну назву «Місячне сяйво». Своє ім’я цей, вельми популярний у їхньому місті, розважальний заклад отримав через те, що його засновником і співвласником був вампір Вольдемар. Саме древній упир й дав таке назвисько своєму дітищу, як данину вірному світилу його чорної пані Ночі.

Сам нічний клуб розташовувався в історичній частині середмістя і суттєво відрізнявся від інших розважальних закладів схожого штибу. Головна його відмінність полягала в тому, що тут могли добре розвіятися і гарно повеселитися не лише звичайні люди. Основні завсідники цього популярного місця були створіння інших рас: вампіри, демони, вовкулаки, упирі, гноми і всяка інша нечисть.

Такий різномастий контингент нікого не дивував, а тим паче й не шокував. В клуб з радістю приймали всіх бажаючих, лиш би гості поводили себе пристойно, не бешкетували і не створювали якихось правопорушень. За порядком в розважальному закладі Вольдемара пильнували з усією можливою прискіпливістю, і на поблажку розраховувати не міг ніхто. Всі нічні відвідувачі про такі суворі правила знали і порушувати їх бажаючих практично не знаходилося. На всяк випадок два тролі-охоронці, на вході, досвідченим оком миттєво визначали небажаний «елемент» і ні за що не пропускали буйних клієнтів всередину клубу.

Для втіхи всі бажаючих потанцювати в «Місячне сяйво» зазвичай запрошували спеціальних діджеїв. Часто це були доволі дивовижні і магічні істоти. Особливою популярністю останнім часом користувався лісовик Андреас. Моторний дідок, з кучерявою борідкою смарагдового кольору, своїми вінтажними композиціями вмів завести публіку так, що у тої буквально вуха в трубочку скручувалися. Бармен Тоні вміло догоджав своїми фантастично-смачними сумішами всілякі запити строкатого натовпу тих, хто ще не танцював. Згодом всі вони теж «зависали» в колі тих своїх побратимів, що «відривалися» на танцполі по повній програмі.

Для відвідувачів з іншими уподобаннями Вольдемар, в просторих підвальних приміщеннях клубу, влаштовував часті і регулярні творчі зустрічі за інтересами. Літературні читання, художні виставки живопису, авторські концерти, виступити створінь з неординарними здібностями і особливими талантами та інші мистецькі акції мов магнітом притягували всі «вершки» цього міста. Серед них були навіть високопосадовці з мерії, поліції, податкової та інших контрольних служб і відомств.

Спочатку Вольдемар якийсь час усвідомлював своє вміння. Намагався пристосувати його до свого існування. Навіть навчався отримувати від усього цього якесь задоволення для себе. Це було незвичне, досить цікаве, а головне не нудне заняття. Не одне десятиліття пішло на те щоб більш-менш у всьому розібратися і зрозуміти, що він може бути в якійсь мірі справжнім чарівником. Як умілий ювелір з непоказного алмаза може створювати блискучий діамант, так і йому в сірій невідомості виходило відшукувати творчі особистості, у яких був шанс засяяти яскравіше всякої коштовності.

А далі поїхало-понеслося. Довгі роки захоплюючих подорожей і незліченну кількість відвідуваних країн, міст і сіл. За цей час ким він тільки не був: антрепренер, імпресаріо, продюсер, навіть спонсор і меценат. Назви посад змінювалися, а суть то залишалася одна. Він знаходив творчих особистостей і в міру своїх можливостей допомагав розвивати їх талант. Не завжди це вдавалося, і нерідко успіх поступався місцем поразкам. Але ту неземну насолоду і казкове задоволення, яке відчував Вольдемар в разі перемоги не описати звичайними словами.

В якийсь час вампір зрозумів, що життя настільки змінилася, що далі кочувати по всьому світу, і сенсу великого немає і це небезпечно для власної шкури. Варто було десь ґрунтовно осісти і переосмислити бурхливий розвиток цивілізації і найголовніше, своє подальше місце в ній. Коротко кажучи, треба було стати розсудливим і знайти свій затишний куточок, щоб надалі займатися своїм пристрасним захопленням.

Недовго роздумуючи, Вольдемар нерозважливо зробив свій вибір на першому великому місті, який зустрівся на його шляху. У той далекий час ніщо не віщувало того що воно перетворитися в такий величезний мегаполіс. У той далекий час вампір і гадки не мав, скільки всяких клопотів і проблем звалитися на його голову з цією зміною свого існування.

Несподівано виявилося, що вести осілий спосіб життя і одночасно сповна віддаватися улюбленій роботі не так вже й просто. Якщо раніше йому треба було лише відшукувати не розкриті таланти і допомагати потенційним самородкам реалізовувати свій творчий потенціал, то тепер все складалося з точністю майже до навпаки.

Людство рвонуло вперед у своєму розвитку семимильними кроками, чисельність його збільшувалася небаченими раніше темпами, від різних технічних нововведень проходу не було. Канули в лету тихі села, барвисті ставки і сонні болітця. Їх численна живність, опинившись без даху над головою і по суті вигнані з рідних і насиджених століттями місць, змушені були перебиратися в місто.

Лісовики, домовики, русалки, упирі та інші нелюди намагалися налагодити своє існування на новому місці, і нерідко зверталися за підтримкою і порадою до Вольдемару. Вампір ніколи не залишався байдужим до чужих проблем і завжди намагався допомогти прохачам у міру своїх скромних можливостей.

Ось так і виникла у Вольдемара ідея створити нічний клуб і одночасно місце, де творчим (і не тільки) особистостям можна було спокійно зібратися, в невимушеній атмосфері поспілкуватися, відпочити від повсякденного життя, добряче розважитися і навіть зустріти своє натхнення. Задум вампіра виявився вельми вдалим, а від помічників його здійснити відбою не було. В кінцевому результаті він став власником і арт-директором вельми популярного і прибуткового закладу, багато хто з «іногородніх» нелюдей змогли знайти тут роботу і притулок, а місцева богема не пропускала жодного культурної події, що відбувалася в клубі.



Роман Олійник (Argonayt)

Відредаговано: 31.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись