Червоний пасок

1.

- В моєму домі не буде старовірок! Ніколи! – в Ярину полетів старий кожух, осів біля ніг неакуратною купою. Зверху приземлилась просмерджена хлівом хустина. – Прощавай.  Ну і… З днем народження!

Дверцята карети захряснулись. Донісся свит батога. Ярина в заціпенінні дивилась як віддаляється світло каретного ліхтаря. А потім повільно нахилилась, вдягнула шубу, закуталась в хустину і міцніше притисла до себе невелику сумку в якій зберігались всі її скарби – документи про завершення Школи економок, кілька прикрас, що дістались від матері і ще деякий дріб’язок. Що робити далі вона не знала. Та і хто б міг знати, що робити якщо опинишся посеред засніженого лісу в новорічну, найдовшу ніч?

Ярина здогадувалась, що мачуха її недолюблює, але завжди намагалась триматись з новою дружиною батька привітно. Та і взагалі, вони майже не спілкувались – через кілька місяців після весілля Ярину відправили вчитись в Школу економок. Мачуха пояснила, що це найкраща професія для жінки, і взагалі, хтось же повинен правильно слідкувати за сімейними статками! Батько покивав головою і тут же, скоріше за все забув про що йшлось. Його цікавили тільки магічні експерименти і дискусії з колегами, заради яких він вибирався в столицю і одного разу повернувся звідти з новою дружиною. Слуги поговорювали, що відставна фаворитка герцога Оттонського не змогла пройти мимо вченого, який отримував скажені гроші за свої розробки. Але Ярина сподівалась на краще, що мачуха любить батька і в них буде справжня сім’я! Як виявилось, даремно...

За п’ять років навчання в Школі Ярина бувала вдома тричі. Спочатку її не могли прийняти в гості через новонародженого братика слабкого на здоров’я. Потім – через сестричку. Потім… причини завжди знаходились.

Після закінчення Школи Ярина якийсь час працювала у тому ж місті, але раптом отримала лист із запрошенням навідати сімю, щоб достойно відсвяткувати Новий Рік і познайомитись з кандидатом  на роль майбутнього чоловіка.

Біля станції дівчину чекала карета, а в ній – мачуха. Вона пояснила що батько зараз перебуває в лісовому будиночку, в якому іноді живе по кілька місяців поки проводить небезпечні експерименти. Тому свято відбудеться там.

Ярина нічого не запідозрила. Ні коли мачуха зняла з неї шубку і хустину, адже в кареті було сильно натоплено (і запаморочливо пахло лавандою, яку дуже любила мачуха). Ні тоді, коли вона стала розпитувати про Яринчине життя – чи багато у неї  друзів, чи залишився в місті сердечний друг. Ні навіть тоді, коли заговорила про традиції святкування Нового Року. Сама мачуха належала до нової державної і модної релігії, яка передбачала тижневі нестримні новорічні гуляння. А Ярина сповідувала аскетичну вогняну віру своєї матері, від якої не відмовилась за п’ять років міського життя.

Це і стало причиною скандалу. Зараз, скинувши з себе лавандовий дурман, Ярина зрозуміла - мачусі просто потрібен був привід щоб позбутись неугодної пасербиці. Залишену на самоті серед лісу дівчину чекала тільки смерть від переохолодження. Розраховувати що її шукатимуть Ярина не могла. З міста вона їхала сяючи від щастя, адже про неї врешті згадала сім’я і навіть знайшовся наречений з хорошого роду. Знайомі подумають, що дівчина лишилась вдома. Ну а вдома її ніхто і не чекав. Якщо ж батько раптом згадає про її повноліття і почне цікавитись де донька, то Ярину навіть собаки не знайдуть. Весь її одяг поїхав з мачухою, а смердючі кожух і хустка зіб’ють зі сліду кого завгодно.

Мороз щипав за щоки все сильніше, але просто так здатись дівчина не могла. В Ніч Нового Року, в ніч її народження, вона повинна розвести новорічне вогнище, щоб пом’янути предків, перевести їх душі з року в рік і отримати від них подарунок чи настанову. Вогнепоклонники вірили, що забуті духи яких викинуло з потоку часу стають матеріальними і починають шкодити людям. Некроманти підтверджували віру реальними подіями, але некромантів…недолюблювали. Знать не прислухалась до противних і страшних магів, а простий люд їх просто остерігався, але вогнища потайки розпалював.

В день свого повноліття Ярина прийняла на себе всю відповідальність за рід а тому просто не могла собі дозволити не провести обряд. З однієї сторони, дівчина з дитинства відрізнялась відповідальним ставленням до кожної справи. Та і не виростеш інакшою поруч з хворобливою мамою і розсіяним, не від світу цього батьком. З іншої сторони…

Зараз у неї був вибір  - або здатись і замерзнути на смерть посеред зимового лісу або поставити перед собою мету і вижити щоб її досягти.

Тому Ярина закрила очі і почала молитись, повільно обертаючись навколо себе. Нехай духи їй вкажуть правильний напрям! Хоч якийсь хутір, хоч яке-небудь вогнище одинокого мисливця, що не встиг повернутись додому! 

Раптом вона відчула легкий поштовх невидимої руки в спину і побрела в потрібному напрямку. Це було неймовірно важко бо снігу намело вище коліна. За кожух і хустку чіплялись замерзлі віти, на спідницю налипло снігу і рухатись стало ще важче, а чоботи давно промокли. Але Ярина йшла, йшла, йшла, уже в майже безсвідомому стані, не відчуваючи ні рук, ні ніг, вії злиплись від сліз, а губи потріскались і покрились шкоринкою заледенілої крові.

Але раптом дівчина побачила відблиск вогнища, що зблиснув серед дерев. Потім порив вітру доніс до неї запах диму.

Останні метри вона повзла і ледь не потрапила головою в полум’я. Різкий ривок, жалібний тріск кожуха і Ярину підняли на ноги і досить відчутно труснули.



Александра Руда

#1175 в Фентезі
#2212 в Любовні романи

У тексті є: перевертні

Відредаговано: 07.03.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись