Чоловік поруч зі мною

Пролог

Всім привіт:) Дуже рада знову повернутись сюди.

Я  вже розпочала написння нової книги і сподіваюсь, що вона сподобається вам:)  Зараз я не думаю, що книга буде велика за обсягом, але все ще може змінитись. Нові розділи будуть виходити нерегулярно, адже мої викладачі користуються ситуацією і дають вдвічі більше роботи. Але я намагатимусь викладати продовження якомога частіше.

Приємного читання і чекаю на ваші коментарі:)

Ваша, Ретта Кім.

***

Я говорила собі тисячу разів, що більше ніколи не матиму нічого спільного ні з вампірами, ні з перевертнями, а тим паче з демонами. Казала мені тітонька – «ніколи не кажи ніколи», а я тільки махала на це рукою. І коли я, нарешті, зажила звичайнісіньким життям, доля вирішила підкласти свиню, у вигляді співпраці з демоном! Ну звичайно! Я робила все, аби тільки знову не зустрічатися з представниками інших рас, але хтось, схоже, вирішив все за мене. Та куди мені, дівчині з даром цілителя, мріяти про звичайне життя. Навіть, якщо я зміню ще десяток країн, то й там наштовхнусь на це все.

- Я відмовляюсь від практики!- злісно повторила я після довгої суперечки, дивлячись прямо у холодні блакитні очі чоловіка. Атож, мене таким не обдуриш. Я добре знаю, як майстерно вони входять в людську роль. І ззовні такі ж, як і всі. Тільки от я за кілометр їх чую.

- Я б не радив так гарячкувати,- холодно пролунав низький голос демона. Не могла не відмітити, він йому пасував. Зблизька чоловік виглядав набагато красивіше і, що тут приховувати, до біса сексуально: високий, накачаний, смуглява шкіра, ідеальні риси обличчя і така ж укладка, темно-русе волосся виблискувало при незначному русі, одягнений як з голочки… на нього хіба що сліпі не вішаються. Я скривилась своїм думкам, хоча зізнаюсь, мене все ще цікавила кількість тату на його тілі. Чомусь я впевнена – ті тату, що не прикриті строгим костюмом – навіть не чверть усіх. Мої думки перервала чергова фраза демона,- невже ви захотіли завалити практику, міс Уокер?

- Чи Вам про це хвилюватись, містер Оттвуд?- передражнила я його звернення, звузивши очі.

- В такому разі не смію затримувати,- так само холодно промовив він, знехотя махнувши рукою, і відкинувся на спинку крісла, не зводячи з мене пронизливого погляду,- боїтеся демонів, міс цілителько?- через якийсь час глузливо додав він. О-о-о, то він вирішив понасміхатись з мене.

- Всього лише терпіти вас не можу,- мило посміхнулась я,- а ви очікували, що я почну тут слинки пускати?- запитала я, мимоволі склавши руки на грудях, і думала, як позбутися цієї проблеми. Ще пів години тому в нас зав’язалась перепалка, після якої зависла недовга мовчанка. Я мала надію, що він сам від мене відмовиться. Але ні, схоже його все влаштовує. І зараз ми перекидались уїдливими словечками, а я нервово обдумувала, як це все вирішити.

- Невже я вам не до смаку, Карін? Ваш погляд красномовніший за вас,- демон зробив акцент на моєму імені, пильно дивлячись мені у вічі. О ні, цей трюк зі мною не спрацює. Але я вирішила підіграти. Нахилила голову вбік і повільно підійшла до нього. Опустилась на рівень його обличчя і… усміхнулась.

- Зі мною такі штучки не працюють. Знайдіть собі іншу жертву. Думаю проблем не виникне,- я помітила, як в його очах промайнув подив, хоча він швидко опанував себе. А я ледь втрималась, щоб не розсміятись. Як ніколи, я була рада своєму сильному дару, що дозволяв протистояти подібним можливостям. Зараз це моя маленька перемога. Але цьому демону сотня років, можливо більше, але аж ніяк не тридцять два.  Я на мить замислилась. Легко точно не буде,- я одна з кращих студенток університету. Думаєте, інші компанії не захочуть взяти на практику такого хорошого лінгвіста?

- А з самооцінкою у тебе все гаразд. Що ж, спробуй. Але ти однаково повернешся сюди, відьмочка. Це все не проблема влаштувати,- він переможно усміхнувся, перейшовши на «ти», а я скривилась. Він мені що, погрожує?- не думаю, що одна з кращих студенток захоче провалити практику,- додав він і його усмішка стала хижою. Мене пересмикнуло. Он як?

- Та пішов ти,- виплюнула я і швидко попрямувала до дверей.

- В понеділок о дев’ятій,- пролунало перш ніж гепнули двері.

Бісів Оттвуд! Чого йому в пеклі не сидиться? Він сприйняв мене за легку здобич! Він ще не знає, наскільки помилився. Ще пожалкує, що не дав мені переобрати місце практики. Чорт! Я на мить зупинилась. Він назвав мене відьмою? Дарма. Ну що ж, буде йому відьма. Я посміхнулась своїм думкам і покинула величезну скляну будівлю.

***



Ретта Кім

Відредаговано: 19.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись