Чужа ілюзія

Її сльози падали додолу, вони обпікали його світ, я злився в кайданах і кричав із пустелі в пеклі, наді мною ридали сонце і місяць. Її погляд відбивався раною на моєму тілі, її знищили і мені було шкода, що зруйнована квітка впала до моїх ніг – червоні пелюстки збагрянились моїм сумом. Коли наші погляди схрещувались, я в собі не знаходив злості, тільки її біль, який робив мене живим. Вона шепотіла, щоб я сказав її ім'я, але я чомусь мовчав, прикутий до свого болю. В ній відчувалась свобода, яка накривала її песимізмом і холодом. Вона вила через свою творчість, і під крик її душі в мені оживав біль, який згадував, що я був колись, що дерево шуміло під моїм вікном. Срібний тис як біль повертався до мене своїми квітами.

Йогонес де Сіленціум

Подобається

#3959 в Сучасна проза
#4201 в Різне

У тексті є: кров, біль

Відредаговано: 15.07.2018

Додати до бібліотеки

Поскаржитись