Глава 1

 Хафізе  Алтиншах— жінка,яка має все для щастя: успіх,гррші,повагу,але задля цього всього  вона змушена була дечим пожертвувати.

Ранок її   ,як і  завжди,пояинався  з марафету—так з дому жінка не виходила без макіяжу.За її стилем завжди стежили ,і не тільки в Туреччині,а і поза межами країни,і саме для цього  Хафізе  ткби кажучи «  тримала  марку». Будучи вже готовою,    завжди усміхнена жінка вийшла на терасу,та вже  спостерігала за тим,як проктдається місто. Жінка була ранньою пташкою,і частенько    прокидалася  до  сходу сонця. Так ось  сьогодні,зробивши собі чашку кави,  жінка сіла на терасі за столиком,і спостерігала  за  сонним містом.Аж тут відчула   позаду,як її обіймають.Теплі обійми ,а потім жінка  повернула свій погляд до  людини  яка стояла за її  спиною:

—Доброго ранку,сестро.— усміхнено говорила   усміхнено  дівчина,що стояоа за спиною у  жінки.

—Пташко,ти чому так рано прокинулася?Поспала б ще—турботливо мовила  до   молодиці   Хафізе,жестом вказавши щоб та сіла.

Ця дівчина  була найдорожчим скарбом для  жінки, вона найрідніша людина Хафізе ,і все що робить остання— заради   цієї молодиці.

— Сьогодні дуже  ваважливий день.—впевнено мовила  молода білявка,з виразним поглядом.

Ця  молода красуня вже,подібно своїй сестрі,мала успіхи в  своїй кар'єрі.Седеф,саме так звати   білявку,у свої досить молоді роки  має все чого бажає.Навчилася вона цьому завдяки старшій сестрі,яка ще з 10 років її виховувала.Седеф  всім завдячує Хафізе,і тому так любить її..Ще в дитинстві,вона пообіцяла Хафізе,що зробить дещо для неї,і по сей час   намагається виконати свою обіцянку.

— Седеф,що за важливий день?—поцікавилась Хафізе в  молодшої сестри.— Якісь секрети маєш??—легенько засміялася жінка —Може скажеш нарешті,що ти там крутиш?— з гордістю дивилася на свою молодшу сестру

—Це сюрприз.Але,тобі прийдеться трохи почекати ...— дівчина  згадково усміхнеєнулась і більше нічого   не  сказавши, Седеф лише поцілувала сестру,і пішла швидко.

Хафізе провела поглядом свою найріднішу,а подумки вона  казала собі «Як добре,що хоч ти в мене залишилася,Седеф»,з цими думками   жінка поглянула на небо,а потім різко опустила погляд, в душі вона заплакала,та обличчя її було усміхненим

Велика будівля,стіни пофарбовані в сірий колір,і голі.За  «сімома замками»,давно забувши  запах свободи  сидить  вона— та сама,яка пожертвувала своїм життям  заради спокою  і успіху  найрідніших.Вона  кокожного дня мріє побачити  лице своїх  рідних—але це залишається тільки мрією.Чому?Тому,що рідні вже побували  на її похороні..Так було краще для них,тепер жінка могла бачити  свою кровинку лише по телевізору,який до речі був у неї в камері.Так і тут можна,хоч і існувати,але як людина.

Вона щодня бачить те,як усміхаються її рідні,а сама не може навіть і кроку ступити,і слова сказати.Адже їм все таки краще вважати її  мертвою.

Волосся ,яке раніше частенько фарбувалось стало сірим,нігті,з яких у минулому не сходили гарні манікюри,вже були не ті.І жінка нічим не відрізнялася від всіх інших.жінок,які були в цих самих холодних і  сірих стінах колонії.Ханіфе,яка раніше носила тільки вишуканий одяг, їздила на дорогтємх автівках,і насолоджувалася « солодким» життям,насправді втратила це все..

Був ранок,вона спала,вкрита простирадлом,яке більше схоже на ганчірку,і на подушці,яка  вже була не схожа на подушку.Ханіфе,яка раніше  ,як  ніхто інший слідкувала   за чистотою в домі, зараз стала ,як це кажуть  сучасномув  світі пофігісткою.Вона вже іперестала мріяти,про те,що коли небудь вийде з цих чотирьох стін.Та ось,як промінь надії в  її   камері з'явилася наглядачка:

—Пані Ханіфе,—звернулася до жінки  молодиця,яка увійшла в камеру—До вас  адвокат.—коротким строгим голосом сказала ще зовсім молода дівчина,яка здається тут недавно працює.

—Котрий вже?Цього разу допоможе?—без впевненості  прошепотіла  собі під ніс жінка,ставши з—за столу  і віклавши книгу.Ханіфе підфйшла до тієї дівчини,дала закувати свої вже і без того втомлені руки в кайданки,і  вони разом вирушили  довгими коридорами  до кабінету зустрічей.

Зайшовши в кабінет,де стіни були пофарбовані  в холодний білий колір,який вже встиг набриднути  Ханіфе,за  столом,який  стояв посеред пустого приміщення  вже не молода жінка побачила  чоловіка.Той давно вже не молодий,і видно добре знаючий  своє діло чоловік  встав і дивлячись на жінку  своїм  виразним поглядом підійшов до неї,протягнув ріку і звісно ж  представився:

—  Як ви вже зрозуміли,я ваш новий адвокат.Звуть мене...—  чоловік  вбраний в красивий,і явно не дешевий костюм,з  годинником,який явно не дешевий,на правій руці не встиг договорити

—   Керім Бозкурт.—прошепотіла собі під ніс   Ханіфе,так вона впізнала цього чоловіка відразу привітавшись білявка,хоча її колір волосся вже не був таким сяючим,усмішка не була настільки  білосніжною,,але Керім не міг її не взнати..

—Я знав,що ти не померла,просто ..Я витягну тебе звідси чого б мені це не коштувало.— чоловік,років пятдесяти  дев'яти,уважно придивився  до жінки яка стояла навпроти.Так він всі ці роки прекрасно знав,що  Ханіфе жива,хоча перед усіма прекрасно вдавав,що вірить в її погибельЦі двадцять п'ять років  були каторгою не тільки для  жінки,не лише для її рідних,а і для Керіма. 

В ній вже не було  тої краси і вишуканості,щарм був відсутній:

— Скажи мені,як справи там?Хафізе як?—відразу ж   запитала про найдорожчу   своїй душі людину,серце зжалося,алже за стільки років  вона так і не  змогла сказати  цій людині все,що мало дойти до її вух .—В неї все добре,насправді?

Хто цей Керім?Він,скажімо так друг родини.Дуже навіть хороший друг,таких друзів,певно нема..І так насправді він знав,що.Ханіфе жива ,але мав берегти цей секрет,чоловік  дивився  на цю жінку,і очам своїм не вірив,що з нею стало.

—Хафізе—відвів погляд чоловік.—Щаслива в шлюбі..—він зовсім не хотів продовжувати про це говорити, це навіть було видно. Разом з жінко  Керім пройгшов до столику,за яким вони сіли.