Душа

Душа

Мої дорогі друзі хочу представити до вашої уваги поезію – «Душа», цей ліризм є прообразом мого внутрішнього душевного стану, який мені довелося зазнати у переломні моменти життя, як уособлення незламної душі, що попри шквал приголомшливих обставин встояла, і віднайшла сили боротися далі й відстоювати своє щастя.

Наше життя сповнене благословенними моментами, але, інколи, збіжне із несправедливою грою де усякий виставляє свої подвійні засади, які  продукують основу для подальших конфліктів. Тому всесвіт дарує нам цінну життєву мораль, що розкриває різноманітну гуманну значимість.

Кожна людина має свої щемливі миті, адже ідеального буття не існує. Зараз постав такий час де сильніші послуговуються слабшими задля звершення своїх мішеней. Деякі, прикриваючись благодушними намірами, приховують криводушний обман і  отруюють своє життя нерозумною ненавистю. Та, думаю, що саме найважче пережити віроломство, адже вельми жорстоко коли неправдиві, злосливі люди, яким ви довіряли, можуть маніпулювати вашими почуттями – це як зброя уповільненої дії, яка в будь-який  момент здатна  зруйнувати вас.

Я бажаю всім Вам лиш відданих, щирих, незрадливих друзів.  І хоч би що не трапилось на наших життєвих дорогах – потрібно боротися, адже кожна людина має право на щастя. 

                                  ДУША

                  У мить коли душа страждала –

Нестерпно світ в очах сірів,

Сліпа надія серце огортала,

І, як в останнє, кожен день жеврів.

 

Вона – мов сліз ріка розлита,

Зривала на шляху мости,

У водопад кидалась сумовита

І танула в обійми самоти…

 

Впадала в море –  грізне і глибоке,

Зливалася у скелі неземні,

Стояла немов берег одинокий

Де хвилі змили спогади сумні.

 

Знітилася і подумки вмирала,

В полоні відчаю сягала вниз,    

За крок до прірви –  воскресала,

Черпала сили у потоках сліз.

 

Крізь біль томилась від огуди,

Мов місяць у пітьмі зоріла,

Зуміла вирватись зі всюди,

У вири мрій поринула й злетіла.

 

Піднялась вище поглядів ворожих,

На гнів зринала усмішки палкі,

І, попри віроломність днів негожих,

Несла любові почуття п’янкі…

 

Все дужче світ розкрився перед нею,

Вона –  схиляла дяку перед ним,

І обрікала вірою своєю

Не здатися миттєвостям лихим.

 

Щиро боротись за свободу й волю,

Перед собою бути чесною завжди,

Не віддавати на поруки долю

Лукавим митарствам біди.

 

Стала душа – мов обрій веселковий,

Вільно витає у безкраї протиріч,

Неначе світлий проблиск загадковий,

Здатна приборкати бурхливу ніч.

 

Крізь розпач пломеніє – не згасає,

Зостанеться до скону в лютій грі.

Вік таємниць її ніхто не розгадає,

Вони – як ангели буяють у горі…  




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше