Дівчина на борту

Дівчина на борту

Всі довго очікували її прибуття. Румунка двадцяти чотирьох років, третій помічник капітана, - так про неї говорили скани документів, заздалегідь отримані старшим помічником, а вже те що вона красива і струнка - домальовувала наша уява. Нова дівчинка на судні це завжди дуже важливо. Коли моряки місяцями не бачать жінок, то кров у їхніх жилах грає особливо сильно за присутності чарівної особи на борту. Маю визнати, що тут діє правило відносності. Помірної краси дівчина на суші - може бути шикарною красунею на судні, де серед екіпажу одні, виснажені роботою та нудьгою, чоловіки.

Свої шанси на її увагу з самого початку я оцінював найкращими: є ще електромеханік, але по природі своїй він неотесаний бабуїн без тонкого розуміння жіночої натури і навряд зможе тягатись зі мною на цьому поприщі, а ще ріферман, проте він почав свій підхід до неї з розпитування слів румунської мови,- а як буде на вашій мові то-то і то-то…, запитував він, програючи все більше і більше очок в її очах, виказуючи своє підлабузництво в перші хвилини знайомства, коли жінку краще ігнорувати, цим же виділяючи себе серед інших.

До речі, не можу не відмітити того факту, що за деякий час до її приїзду, подруга Міхаелли – Іона, яка вже тоді була на судні, показала за обідом фото Міккі, так вона її називала. Я сказав, - а вона красуня, - і побачив, що така відповідь сподобалась Іоні. Підозрюю, що мою відповідь і посаду (хто я такий на судні) вона теж передала подрузі, як це буває у жінок: «Розповідаю все до найменшої дрібниці, навіть якщо мене про це не запитують». І, як виявилось пізніше, я був правий.

Вперше я побачив її у каюті Маріуса, третього помічника капітана з яким я потоваришував незадовго до приїзду дівчинки, яка, між іншим, приїхала, щоб зайняти його посаду. Я почув їхні голоси в коридорі і побачив відкриті двері в каюту. Не складно було здогадатись, хто там, а ще легке хвилювання, яке почало постукувати у мене всередині говорило про те, що надто вже давно я у рейсі і увесь цей час не бачив на борту жодної дівчини, вже не говорячи про красивих, а вона була саме такою.

Під приводом попрощатись з Маріусом, я зайшов до них в каюту і побачив її: Міхаелла сиділа на стільці і палила цигарку. Волосся її було чимось середнім між рудим та вогняним, воно віддавало жевріючим золотом. У неї були великі, виразні чорні очі, а риси обличчя, як це притаманно румунам, загадкові та оманливі. Вона нагадувала полум’яний соняшник. Інші її якості я не зміг оцінити через сидяче положення дівчини, ну ви розумієте, про що йдеться.

Отже, я увійшов і поздоровався з Маріусом, бажаючи йому хорошої дороги та успіхів у подальших здобутках. Це було приємне та щире рукопотискання. Він людина зовсім іншої ланки чим я – виражений лідер, який відчув широкість моїх поглядів на життя та одразу оцінив їх, ставши відвертим зі мною. Наш маленький ритуал був невеликим ігноруванням дівчини, яка, тим не менше, коли наші погляди зустрілись, усміхнулась і подала мені руку для вітання. Макс, - сказав я, - четвертий механік, - додав з невеликою заминкою, яку вона, мабуть, вловила. Тоді Міхаелла здалась мені жінкою-вамп, впевненою в собі стервочкою, яка заробляє гроші і знає собі ціну. - Вона ще й палить, - подумав я, розцінюючи цей аргумент, як елемент її стервозності. Ви не подумайте, мій мозок не обмежений низкою упереджень щодо паління, чи то матюків, але коли подібні речі поєднуються з хитрими посмішками, багатозначними поглядами, та іншими дрібницями - я вдало їх інтерпретую!

В той же день ми разом тестували рятівну шлюпку в екваторії порту Південної Кореї. Міхаелла спілкувалась з іншим третім помічником, теж її земляком, румунською, а я з машинним кадетом українською, бо хлопець був з краю медових кавунів та стиглих помідорів - Херсону. Я говорив і думав про те, як це звучить у її вухах. Мою мову вона не розуміла, але я говорив спеціально голосніше і виразніше звичайного, щедро наповнюючи свої груди повітрям. В будь-якому випадку, ситуацію на шлюпці я вважаю хорошим початком і проявом своїх здібностей перед помічницею. Тоді я непогано впорався з кормовим кріпленням, хоча ніколи не робив цю роботу, але виглядав я точно впевнено! А моя англійська! ох-ох, кожну фразу, яка була послана помічникам філіпінцям, я чітко викарбовував у своїй свідомості перед тим, як озвучувати!

Вдруге я заробив декілька балів, коли у нас були навчання і весь екіпаж зібрався на інструктаж, де у кожного запитували індивідуальні обов’язки під час суднової пожежі. По звичаю, багато хто тупив і заминався. Я ж бо відповів чітко і виразно, знову ж таки, хорошою англійською без жодної паузи. А ще, можу заприсягнутись – вона подивилась крізь натовп на мене і посміхнулась. Такий сигнал, звісно ж, кожен може сприймати по-різному, лише не той, кому він адресований!

Дні йшли, ми працювали, кожен займався своїм і я не пересікався з Міхаеллою, аж поки не сталась ситуація, котру я не можу не відмітити.

На переході до західного узбережжя Мексики, у Тихому Океані, стало різко холодно і нам потрібно було злити всю воду з пожежної та системи технічної води. Останньою займався я і доля розкинула карти таким чином, що два клапана, які я мав відкрити, знаходились по обидві сторони мостика, де якраз несла вахту красуня. Цю роботу я міг зробити протягом робочого дня - до обіду, чи опісля, але враховуючи те, що її чотирьохгодинна вахта тривала з 8.00 до 12.00, я вирішив трішки допомогти долі і піднявся на мостик у першій половині дня.

І ось тут почалось найцікавіше. Коли я знаходився на лівому крилі і дивився на неї через вікно, щоб впіймати погляд і привітатись, вона оглянулась і миттєво відвернулась, побачивши мене! Це був скороспішний вчинок, помилка! Б’юсь об заклад, що вже в наступну мить, коли вона намагалась робити вигляд, буцімто пильно вдивляється в даль морських горизонтів, щоки її червоніли, а у голові крутилась думка, яка ж вона дурепа, що так по-ідіотськи схибила. Навряд Міхаелла вважала, що існує мізерний шанс того, ніби я повірю, що вона мене не помітила, чи ще краще – ніби я не помітив того, що вона мене помітила, але зробила вигляд, що ні! По-правді кажучи, до цієї ситуації ми лише ввічливо вітались і наші взаємини не виділялись взаєминами з іншими членами екіпажу, але ця її необачність все змінила. Тоді я зрозумів, що теж цікавлю її.




Поскаржитись