Дзеркало

Повір'я про дзеркала

Існує старе повір‘я про дзеркала. Люди вірять, що перед ними не варто казати нічого лихого, дивлячись собі в очі. За довгі роки, що прожило це повір‘я, зібралося багатенько пересказів із усе новими й новими вигадками.

А чи вигадки це?

Ніщо не виникає ні звідки, чи не так? Тому, коли компанія збирається на ночліг в лісі, а хтось вирішує розповісти історію про дзеркало, ніхто не піддає сумніву сказане. В цих історіях найлячніше те, що жоден достеменно не знає, де правда, а де - чистісінький вимисел. Компанія слухаючи свого друга на затриманому подиху, один покривається гусячою шкірою, але потім, як історія закінчується, усі сміються. Мов не вірять. Але на наступний день кожен, повернувшись додому, ні погляду не кине в бік свого відображення.

Така сила історій. Ти повинен вірити в те, що тобі сказано, і не піддавати сумніву, бо тільки дурню вистачить духу перевірити істину.

Історія про дзеркало всюди відрізняється. Її варіацій настільки багато у цілому світі, що знайти найпершу - справа мертва. Хоча, та, яку почула одного разу молода дівчина, точно найстаріша. А те, що давнє, лякає найбільше.

 

 

Клара сиділа на підлозі у підніжжя високого ліжка. Вона була одягнута в нічну сорочку і високі шкарпетки. На настінному годиннику навпроти неї вибило тридцять хвилин по одинадцятій. Вона нудьгувала, постукуючи нафарбованими нігтями по паркету.

У відчиненому вікні гуляв вітер і дерева, піддаючись його силі, химерно скрипіли по склу. Місяць височів у чистому зоряному небі.

У якийсь момент, котрий вона пропустила, знаходячись в роздумах, двері в кімнату зі скрипом відчинились. Вітер затягнуло до кімнати, і вікно із гуркітом зіткнулося зі стіною. На порозі з‘явилась подруга Тая. На ній був точнісінький домашній одяг, що відрізнявся лишень кольором. У руках були дві кружки гарячого какао.

- Ти чого задумалася? - запитала вона, перетнувши кімнату у напрямку Клари. Какао ще парувало, видаючи солодкий аромат.

- Га? - Клара поглянула на Таю, яка повільно сідала рядом. - Усяке пусте, - вона знизала плечима.

Тая передала подрузі кружку, огорнула їх важкою ковдрою і прийнялась намацувати пульт від телевізора.

- Не кисни, давай краще подивимось фільм, - мовила Тая. - О! Знайшла, - продовжила вона, наводячи пульт на екран телевізора, по якому блукала емблема «Самсунг». - Я купила цей фільм за достобіса грошей, тому ти або дивишся, або дивишся. Іншого виходу немає.

Клара засміялась, ткнувши Таю ліктем. Фільм запустився, і в очах дівчат відбивалось його світло.

- Доволі прохолодно, тобі не здається? - поцікавилася Тая. - Я можу зачинити вікно.

- Ні, усе добре, - відповіла Клара. Вона перевела погляд до вікна і мовила: - Місяць кидає такі моторошні тіні, от глянь. По стіні наче клешні чиїсь просуваються.

- Ти можеш не лякати мене, як в дитинстві? - засміялась Тая.

Клара посміхнулась, але змовкла.

- Хочеш, я попрошу маму, і вона знову замовить нам піццу?

- Дякую, Тая, але ні, інакше я лусну, - мовила Клара, відпиваючи гаряче какао, яке обпікало язика.

- Тоді не кисни. Ми так рідко бачимось, що я забороняю тобі це робити.

На фоні в розмову втручались герої кінострічки.

- Усе покотилося до чортів, Тая. Повна задниця.

Тая втомливо видихнула, поставила фільм на паузу і підвелася. Теплота з-під ковдри полишила її, змусивши здригнутися.

- Коротше, сьогодні ти не будеш жалітися на проблеми, - почала Тая, вимикаючи світло. - Я тут нещодавно прочитала одну стару легенду. Звісно, повірити у всіляку нісенітницю важко, але я гадаю, що ми повинні це зробити.

Клара звела догори брови, нерозумічи сенсу сказаного. Тая втомливо закотила очі і продовжила:

- Сенс у тому, аби виговоритись дзеркалу про все, що тебе турбує. Воно забере твої хвилювання.

Клара підтягнулась вище по стінці ліжка, слухаючи Таю.

- Головне, не дивися собі в очі, інакше дзеркало зробить навпаки.

- Що означає це «навпаки»? - запитала Клара тихим голосом.

- Гадки не маю, - Тая знизала плечима. - Далі я дивилась відео з цуценятками. Отож, підіймайся, будеш говорити про сраку, що сталася в твоєму життя.

Клара важко видихнула і мовила:

- Ти справді віриш у це все? Я думала, ти трішки розумніше. - Ні,не вірю. Але в дитинстві ми любили подібні речі. Як на мене, чудовий спосіб згадати нашу молодість.

- Нам дев’ятнадцять, Тая, - Клара змірила подругу поглядом.

- Давай підводься, а не тріщи, - мовила Тая, підзиваючи її швидкими помахами руки.

Клара залишила кружку какао на підлозі, виповзла з-під ковдри і підійшла до Таї. Остання взяла пульт та вимкнула телевізор. За мить дівчата опинились у повній темноті. Тиша, що несподівано розлилася у вухах, налякала їх. Про існування життя довкола нагадувало тільки скрипіння гілок одна об одну при подиху вітра. Клара нервово сковтнула, коли збагнула, що знаходиться навпроти дзеркала.

- Нагадай, твоя мама спить? - запитала вона, покриваючись гусячою шкірою.

- Так, припини боятися, бо надзюриш собі у штанці.

Тая смикнула подругу за край кофтини і дістала телефон із кишені. На екрані вибило за дві хвилини опівніч.

- Подумай і налаштуйся, рівно опівночі ти матимеш шістдесят секунд, аби виговоритися, - мовила вона.

Вітер легенько колихнув штору, і Клара здригнулася. Вона покрилася сьомим потом, дивлячись у своє відображення. Тая завжди була сильніша і азартніша за неї, завжди шукала пригод.

- Мені це все не подобається, до добра не доведе.

- Ти кожен раз так кажеш, - мовила Тая, перевіряючи години.

- І кожен раз я опинялася правою. Нюх мене ще не підводив.

- Усе, припини. Запам‘ятай, не дивися собі в очі, - Тая підштовхнула подругу ближче до дзеркала і знову глянула на години. - Давай, опівніч.



Лексі Лінскі

Відредаговано: 04.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись