І

      Тихий літній ранок, навколо ні душі, тільки пташки співають на дворі, біля струмка вмиваються котята, і десь на полі заєць тихенько хрумає моркву, а біля нього в стозі сіна лежить Кеон, загорнутий в імпровізовану ковдру, зроблену з плаща. Літня пора року, на південному сходу острова є приємною, тут не жарить сонце, і не є занадто холодно, в загалом ідеальна пора року, особливо для таких як Кеон, які не мають власного помешкання і подорожують світом . Здавалося ніщо не зможе змінити цей меланхолійний, спокійний стан.

      Раптом щось затривожило Кеона, і скрикнувши від страху він прокинувся посидів трошки, взяв свої речі і пішов в бік річки.

      - Знову цей сон, що ж це таке…- сказав втомлено він.

      Підійшовши до невеликої гірської річки, яка несла свої холодні води, в не менш холодне море, Кеон нахилився, зачерпнув води і вмився, кристально чиста вода стікала по його обличчі, й поволі падала назад у воду, збурюючи цю недоторкану водяну гладь. Здавалося що пройшло всього декілька годин з світанку, і день лише починається, проте насправді вже наступав полудень.

      - Потрібно поспішати, а то знову не встигну щось вкрасти в королівському палаці – промовив Кеон єхидно усміхнувшись і побрівши в бік столиці королівства Альф.

      Кеону довелось йти декілька годин по лісу, пробираючись повз густі зарослі чагарнику, він не міг просто піти головним трактом і через парадний вхід зайти до міста. Справа в тому що він був в розшуку, вже 6 років, за крадіжку кругленької суми з королівської казни. Кеон знав де легко нажитись тому і йшов до королівського палацу знову. Підійшовши до муру, який оточував місто, він трохи розгубився, бо за цей час стіни явно виросли на добрих 5 ярдів, і перескочити з дерева на стіну вже не вийде. Сівши в затінку дерева і споглядавши не приступний мур, Кеон думав, як же подолати його. Він не був розумним, проте мав хорошу логіку, якщо справа стосувалась проникнення в місця,в які здавалось прокрастись не поміченим. Єдиною прогалиною цього 14 ярдового муру було те, що камені були розташовані так, що можна було спокійно залізти по них на вершину, але була й інша проблема, вартові, які весь час проходили по стіні. Кеон чекав, і запомятовував, хто  та за скільки робить обхід, це зайняло більше трьох годин. Підготувавшись, він підійшов до стіни, і поліз на гору, згідно його підрахункам, мав вчасно вилізти і побігти вдовж стіни щоб його ніхто не помітив. Піднявшись вже до самого верху Кеон побачив вартового який йшов взагалі не в той час в який потрібно, спустившись трохи нижче щоб не попастись на очі вартовому він притиснувся до стіни і затамував дихання в надії на те що його не помітять. Вартовий пройшов повз, і Кеон вздихнув з полегшенням. 

      - Фуххх, пронесло… - сказав він.

      - Я б не була такою впевненою. – відповів раптово голос, який долинав знизу.

      Як тільки він поглянув вниз, і побачив знайомий силует, з під його рук, якимось магічним чином зник камінь. Здавалось б це все, кінець кар’єрі крадія, і взагалі, прощавай життя. Кеон падаючи з десяти метрової висоти вже двічі встиг попрощатись з світом, і подякувати Тоту, що наділив його такими знаннями, завдяки яким він і міг провертати ці всі афери. Але йому ще рано було помирати, за декілька футів над землею він раптом повис в повітрі, і защуривши очі чекав коли вже впаде, левіту вав він так більше хвилини поки дівчачий сміх не привів його до тями.

      - Ти такий смішний, чекаєш коли вже вмреш, дурнику?

      Розплющивши очі Кеон побачив довговолосу дівчину, вдягнену в світлу магічну робу, тримаючи посох в руці. Це була Софія, вона була його колишньою нареченою, яку він кинув прямо перед вівтарем, за ради наживи.

      - О, Софіє, давно не бачились, як почуваєшся? що робиш?

      Ці слова були останні які він промовив за цей день, розлютившись, Софі вдарила його посохом по голові, від чого Кеон благополучно відправився спати. Прокинувся він тільки в полудень наступного дня…