Пролог

Для Яся

Пролог

Крізь скляні двері банку вийшов останній клієнт. Знуджений охоронець замкнув їх на ключ, ліниво підтягнув обвішаний зброєю пас, перевірив, чи всі комп’ютери вимкнено і чи немає у приміщенні небажаних гостей. Потім чоловік почалапав у бік коридору, який вів до дальньої кімнати.

Щодня о цій годині відкривають скарбницю і заносять туди гроші з усіх кас.

— Добридень, пані Люцинко, — привітався охоронець із прибиральницею, яка саме починала роботу, і зник за дверима в іншому кінці коридору.

— Добридень, пане Стефане, — відповіла вона з характерним для неї запізненням.

Пані Люцинка, літня жіночка, все робила із запізненням. Вона працювала в банку вже тридцять років, а три, може, чотири роки тому перестала встигати вчасно відповідати «Добрий день». Також пані Люцинка постійно плутала імена — пана Стефана насправді звали зовсім інакше.

Прибиральниця відчинила двері невеличкої комори, протиснулася між величезними пилососом та натирачем для підлоги і витягла возик із відрами та швабрами. У пані Люцинки було вже погано з пам’яттю. Вона пройшла половину довгого коридору, зупинилася і вдарила долонею по лобі — так, що аж ляснуло. Нарікаючи на свою забудькуватість, жінка повернулася за пляшкою рідини для миття підлоги. Щодня вона про неї забувала і щодня за нею поверталася. Зазвичай пані Люцинка мусила повертатися за різними речами двічі або навіть і тричі, щоразу супроводжуючи осяяння ляпасом. А ввечері прибиральниця дивувалася, чому в неї болить чоло.

Жінка відкрила комору й витріщила очі. У тісному приміщенні стояли троє високих чоловіків у блакитно-сірих комбінезонах. Невідомі вийшли в коридор і оточили приголомшену прибиральницю. Один із них почав розмотувати широкий скотч і приклеїв його кінець до рукава пані Люцинки. Потім передав рулон другому, другий — третьому, а третій — знову першому. За кілька секунд три пари рук, співпрацюючи, мов лапи велетенського павука, обмотали жінку так, що вона не могла й поворухнутися.

— Перепрошую, мабуть, я помилилася дверима, — лише зараз озвалася пані.

Чоловік зі скотчем підняв рулон на рівень її обличчя, інший відмотав клейку стрічку, а третій відрізав шматок ножем. Використовуючи три пари рук, вони заклеїли пані Люцинці рота, притиснули краї клейкої стрічки з двох боків — щоби краще трималася — і витягли з кишені фартуха прибиральниці магнітну картку, яка відкривала всі двері в банку. Потім чоловіки запхнули нещасну жінку до комори і зачинили двері на ключ. Незнайомці розправили комбінезони і спокійно рушили до коридору, звідки саме пролунало клацання дверей скарбниці.

Перед входом до банку завищали шини автівки. Із білого фургона вийшло ще троє чоловіків у блакитно-сірих комбінезонах.