Fortuna Imperatix Mundi

Fortuna Imperatix Mundi

 

O Fortuna
velut luna
statu variabilis,
semper crescis
aut decrescis;

Carmina Burana

- Схиліть коліна й моліться до Первонародженої! Сьогодні, незнаного року, вона іде у дім Одкровення. – у благочестивому екстазі хрипить Сервій Туллій. Прикладаю руки до очей.

- Так пошиймо їй славетні шати! – відповідає Август і повертає військо на Схід.

Туллій кладе руку на голову Августа. Цілує чоло.

- Не зволікай, римський сину.

Чумний народ із виразками на обличчях піниться брудним океаном, чиї води стікають до горла розніжених тіл холодним задоволенням від обжерливості, пияцтва, хтивої любові та азартних ігор.

Військо виступило у тінях швидкоплинної весни. Скалічені ноги солдат топтали вишневий цвіт. Деякі пелюстки рятувались від страти й однокрилими метеликами здіймались у вир густого пилу та какофонії запахів із квіткового нектару під сірчаною діадемою кислого поту. Pater наказує Геліосу блакитне полотно золотим серпом, щоб Полярна зірка освітлювала шлях неприкаяним душам римських солдат. І він слухається. Шматує полотно.

Темрява.

Серп надщерблюється.

Спалах.

Палаючі скалки падають на землю. Від розплавленого металу загоряється степове зілля, пропускаючи вперед стегматовану стежку.

Шлях намічений.

Серп надщерблюється вдруге.

Захлинається плачем Арктос. Pater пеленає залишками блакиті. А війська ідуть. Скрегочуть зубами. Їхні згорблені постаті розцвітають під колючим поглядом всевидячої. Вона не зрадить дітей.

Через тисячу літ дібрались до згарищ війни. Плескають в долоні.

- Починайте. – командує Август.

Мурашками розповзаються у пошуках матеріалу для сукні Фортуни. Вусиками прощупують скам’янілий грант. Збирають крихкі скелети втрачених поколінь. Зшивають озоновими дірами найтонкіше мереживо, яке коли-небудь бачило Каїнове поріддя. Енергією цунамі вишивають хрестики на рукавах.

Одиниці.

     Тисячі.

           Мільйони.

                Мільярди.

            Мільйони.

       Тисячі.

 Одиниці.

 

Із атомних бомб плетуть солодкий вінок, поміж якого застигла посмішка Помпеї. Ще через міріад років повернулись до Риму. Серед зруйнованих мурів зустрічають Первонароджену. Нарешті схиляють коліна, а косоокий Август припідносить дари. Надіває вінок. І від першого дотику в правому оці Фортуни закручується сварга. Її оголене тіло пашить фіалковим коханням, а цнотливі родимки співають арії. Сукня ковтає її. У лівому оці проростає скіпетр.

- Жертви. – спокійно промовляє.

Ріжуть собі горлянки. Забивають ягнят і навіть плоди ідуть за валюту.

Над багрянцем землі та неба, де сплітається заграва, вона зустрічає Одкровення, котрий вішає на шию колесо. Цілує її. Первонароджена у відповідь промовляє.

Regnabo, Regno, Regnavi, Sum sine regno.



О.Іден

#1644 в Сучасна проза
#1698 в Різне

У тексті є: доля

Відредаговано: 05.03.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись