1

Віконця кімнати запотівають від мого подиху, а машину вже готують у дорогу та складають в ню речі запаковані у коробки, а по переду ще довга вимушена дорога. Як не дивно руки в мене потрушуються, болить голова, крутить та ламає усе тіло, я вже звик до таких реакцій свого організму, адже перебиратися з старого місця на нове завжди важко. Багато людей не люблять переїзди, втрачати друзів, рідних, близьких людей, та те чого вони досягли живучи саме тут, але це не зовсім про мене, з рідних в нас тут був тільки дідусь, а друзів я тут так і не знайшов, так сумно і болісно прощатися з старим будинком з скрипучими дверима, крихітну затишну кухню де мама завжди готувала свої солодощі запах яких підносився на весь будиночок та кімнату на горищі під самою стріхою там я прововів все своє дитинство вирізаючи фігурки з дерева читаючи Робін Гуда, а ввечері мама і тато показували для мене театр тінів у нас навіть були свої фігурки лицаря та дракона які я сам вирізав з дерева. Закривши простирадлом одну частину кімнати та підсвітивши його лампою  мама з татом робили вистави для мене.

-Гей чого задумався.-розвернувшись я побачив з посмішкою маму, та тата.

-Та так неважливо.  Відповів я дивившись у вікно, та розмахуючи немов маятником зеленим кристалом на ланцюжку.

-Не сумуй, ось побачиш який в нас новий дім, в тебе просто мову відбере,- з піднятим настроє, різко та в одночас з самовдоволенням заявив тато.

Ми з мамою ще не бачили новий будинок, тому покупкою та ремонтом займався тато, а для нас як він казав це буде великий сюрприз.

Повернемось за декілька годин до…

Якщо зовсім коротко у нашому місті проходить свято,  це останє моє свято тут у цьому місті, ну а завтра ми сядемо в машину і поїдемо назавжди, але сьогоднішній день не зіпсує нічого.

Дійсно вартих уваги атракціонів на святі було  небагато, але перше куди я подався це звісно атракціон вільного падіння, який у кріслі підіймає тебе на висоту а потім дає змогу відчути ніби ти падаєш вниз, далі шукаючи нову порцію адреналіну я кинув оком на американські гірки, це звісно не Шамбала, але доведеться радіти тому що є. Все інше було надто дитяче та не цікаве, караван, гойдалки, батут в вигляді тигра з вінні пуха, це все не те. Було б непогано перекусити, побачивши вивіску Хот-доги я миттєво зрозумів що це знак.

-Один. Зробіть будь ласка

-З гірчицею? Не дивлячись буркнула тітка років сорока з курчави волоссям і горбатим носиком.

-Без ,- я відповів досить різко але спокійно.

Продавщиця навіть не підвела очі щоб зиркнути на мене а просто з кислим і неприємним лицем почала робити. Було в цьому щось не дуже приємне, але я не звертав увагу, останій день, ось що єдине мене хвилювало сьогодні.

  Перекусивши та запивши коктейлем з полуницею та ківі я пішов на пошуки сувенірів, адже ось ось я маю рушати додому і мені б дуже хотілося мати якусь частинку цього міста, якийсь хороший спогад цього дня.

Почало смеркатися. Яскраві вогники спалахнули і засвітилися, забликали переливаючись ніби сотні маленьких світлячків. Десятки палаток з дрібничками замерехкотіли манючи прямо до себе . Палаток було досить багато, але асортимент був невеликий, у більшість навіть однаковий: дитячі іграшки та приколи по типу ручки з зникающими чорнилами, майже всі діти знали що вона працює але залишає жовті сліди або ж жувачка з електрошоком чи тарганом на пружині, старі дешеві приколи, але малеча досі на це велась, кіоски з їжею, напоями та шаликами, і звісно автомати для попкорну та солодкої вати без них немає жодного свята. Нуступну було майже не видно, її обступили десятки дівчат, адже там була біжутерія, підвіски браслети та всякі прикраси, продавщиця ні на хвилинку не могла присісти от у кого справжні заробітки сьогодні. Щось  зачипило та потянуло мене назад, я смикнув.

-Бляха. Обережніше,- вскрикнув дівчачий голос.

Курчаве, неслухняне, руде волося зачипилося прямо за ґудзик улюбленої сорочки,я почав швиденько розплутувати та хотів вибачитися, коли випадково помітив як дівчина кладе до кишені каблучку яка щойно лежала на вітрині. Вона точно його не купувала, а так хіба можна? Її навіть не лякало те, що я дивлюсь прямо у її бурштиново- медові очі, напевно більшість людей просто мовчать в такій ситуації  і я став не винятком, підморгнувши  мов лисичка та швидко рощинилася у натовпі.

Я довго не замислюючись над цим та подався розглядати інші палатки, але передивившись все що було я не знайшов річ яка мене зацікавила. Хотілося  б таку річ яку я міг би носити з собою, але не надто велику.

Сум почав огортати мене і я вже хотів піти звідти без такої бажаної для мене  маленької дрібнички, але помітив, що подалі від таких палаток розташувалося шатро, така собі хлипка конструкція з палок вкрита тканиною в фіолетово-чорну смужку, синьовато-рожеве світло кришталевих куль пронизувало та притянуло мене до неї, це була  ще одна лавка з сувенірами, але тут вони були максимально незвичні, кришталеві кулі на дерев’яних підставках  були вишикувані в декілька рядів,кристали обережно складені в прозору хрустальну посудину з написом руками не чіпати, каміння, руни,кольорові маленькі пляшечки на мить здалося що тут живе Мерлін ,але тут і так все ясно, це все розвод для чайників, або якихось схиблених на містикі. Я вже збирався йти але мій погляд затримав на собі такий собі срібного кольору медальйон дракона, який обвивався навколо зеленого кристала. Продавця там небуло, тай людям на те все було начхати лише зрідка хтось кидав погляд і відразу знаходив заняття цікавіше, в мою голову стало вкрадатися бажання отримати річ, в мене були гроші, але сам азарт примушував мене це зробити, намагаючись сриматися від спокуси заволодіти бажаним та піти звідти я повернувся та був готовий йти, але сам не помітив як амулет уже лежав на дні кишенні і виблискував до мене наче підморгуючи, моя рука потянувся вдруге за книжкою, та навіщо вона була мені потрібна, сам не знаю. Я почув як моє зап’ястя хтось міцно стискає, піднявши голову я побачив високого чоловіка років сорока з попелястим волоссям,  лише вглянувшись можна було побачити майже непомітні білі як сніг густі брови.