И даже сердцу прикажу

Поезія 1

І відпустила себе... свою мрію...
До попелу горіли листи!
Вона позаду залишила надію,
Шкода, не спалила мости...

Втримати все — неможливо,
І як грім серед ясного неба,
Затьмарює до сонця шляхи,
Затьмарює дороги до тебе...

Усе, що не змогла зберегти
Розсипала вітром у полі.
Розвіяла без змоги знайти
І вдруге скоритися долі.

А мука одвічна, надто сліпа
Гордість не бажає вбачати,
Немов самозванка скупа,
Сміє на не своє посягати.

Подобається

#3555 в Різне
#931 в Поезія

Відредаговано: 04.02.2020