Invasia

Частина І.

Частина I. КАПІТАН.

 

Розділ. І

 

Орбіта Землі. 28.07.2029

 

У чорному вакуумі космосу, ніби підвішена на невидимій нитці, висіла Земля. Її блакитна куля яскраво сяяла на тлі чорного смоляного простору, всіяного мерехтливими срібними зірками та іншими небесними тілами. Де-не-де Всесвітом, повз аквамаринову планету, проносились палаючі метеорити, шугали сяючі метеори та стрімкі боліди. Увесь вакуум навколо Землі був всіяний різноманітними уламками – залишками небесних об'єктів, шматками штучних супутників планети, величезними брилами криги. Поміж усього цього безладу, підкорюючись силі земного тяжіння, по орбіті Землі повільно рухався американський космічний човник «Бігль». Його видовжений сріблястий корпус із закругленим носом, нагадував стертий до дерева олівець. Керамічні плитки, що захищали корабель від сонячної радіації та перепадів температури, мерехтіли перламутровим полиском, ніби риб’яча луска. Чорніло лише скло кабіни: броньоване і міцне, вкрите шарами темної плівки, воно захищало астронавтів від сліпучого сяйва Геліосу та випадкових ударів небесних тіл.

Всередині човника працював екіпаж із двох чоловіків. Досвідчені астронавти Білл Джонсон та Майк Еверетт пілотували кораблем, маючи намір зачепити та доставити на Землю ушкоджений блок телескопу «Габлл». На електронному табло, що було розташоване над пультом керування, світилася дата: «Неділя. 28 липня 2029 року. 19:04 за Вашингтонським часом.». В кабіні пілотів мерехтіли різнокольоровим веселковим сяйвом численні лампочки та кнопки керування кораблем, сяяли монітори, на яких відбивався увесь робочий режим корабля. Рівномірний гуркіт реактивних двигунів нагадував котяче муркотіння, від того в помешканні панувало відчуття затишку і майже домашнього спокою.

Тут, на орбіті Землі, астронавти були фактично кинуті напризволяще, адже у разі якоїсь аварії вони мали б самостійно власноруч все владнати. Земля, Центр керування космічними польотами та численні інженери і фахівці допомогли хіба що порадою через телерадіозв’язок. Разом з тим, відчуття замкнення в Космосі, поряд із блакитною планетою, навіювали на астронавтів не острах чи пересторогу, а радше філософські роздуми про унікальність єдиного людського дому, який потрібно будь-що берегти і леліяти. І цей величезний дім, заселений тисячами видів тварин та рослин, вкритий водою, пустелями, лісами та горами, час від часу зазнавав спустошень і природних катастроф, соціальних катаклізмів та громадянських воєн. Щоби збагнути цінність і хрупкість цього будинку, варто було вирватися за межі земного тяжіння, здолати стратосферу і вийти у вакуум Космосу, хай навіть залишаючись на орбіті Землі.

Джонсон, тридцяти чотирирічний міцний смаглявий чоловік у синьому костюмі астронавта, кинув задумливий погляд на табло з датою і його очі враз спалахнули, ніби астронавт зробив якесь важливе відкриття.

– Майку, ти не забув, що завтра у твоєї дружини день народження? – запитав він Еверетта.

У відповідь той іронічно пхикнув:

– Хіба ж таке забудеш? Її мати вже протягом десяти років завжди нагадує про це: зазвичай вона телефонує о шостій ранку і починає розпитувати, який саме подарунок я купив її доньці.

– Уявляю, як ти радієш вранішньому телефонному дзвінку своєї любої тещі! – ошкірився Джонсон, водночас уважно спостерігаючи за показниками приборів на пульті.

– Ні, не уявляєш. – Голос Еверетта змінив тональність і став невдоволеним, ніби його власник з’їв кисличку. – Замість «Доброго ранку, Майку!» вона каже завжди одну і ту саму фразу: «Коли мій чоловік був живий, то у мій день народження зранку завжди клав на наше ліжко величезний букет троянд. Ось як він мене кохав!»

– Що, і справді?

– Та де там! Він працював у неї далекобійником – тижнями їздив Америкою. Я взагалі сумніваюсь, що він хоч раз на її день народження був удома.

– А як же букет троянд?

– То все її мрії, які ця пані видавала за реальність. Насправді ніяких квітів не було. Ну, хіба що вдома росли у горщику. А та стара леді і досі не може позбавитися власних мрій, з якими прожила все життя. І ці свої мрії вона з року у рік переказує мені. Напевно хоче, щоб вони матеріалізувались – хоча б у житті її любої і єдиної доні.

– Якщо у тебе така теща, ти не боїшся, що вона може зателефонувати і сюди – на орбіту? – зіронізував Джонсон, водночас натискаючи кнопку контролю за тиском всередині двигунів корабля.

На обличчі Еверетта виникла глибока задума, а вже за мить він цілком серйозно мовив:

– Дарма іронізуєш, Білле, бо насправді це зовсім не смішно. Міжпланетний телефонний дзвінок – річ цілком ймовірна. Від тої місіс варто очікувати будь-якого сюрпризу. Одного разу вона примудрилася зателефонувати самому президенту…

– Містеру президенту?! – Джонсон навіть присвиснув від здивування.

– Авжеж. Додзвонилась і розмовляла з ним майже десять хвилин. Уявляєш! І це при тому, що президент має щільний графік роботи, який розписаний буквально по хвилинах.



Володимир Сіверський

Відредаговано: 19.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись