1. Руума

— Ненавиджу Метрополію. Божевільне місто! 

Руума йшла, сердито вдавлюючи стопи в сіру брущатку. Палацові алеї, загорнуті в масні сутінки тисячолітнього парку майже стогнали від її поступу. Здавалось от-от каміння вивернетеся під п'ятою обуреної пані, вдарить у сухожилля, перерубуючи його до самих кісток. 

Нія завжди дивувалася, як яскраво настрій давньої подруги віддзеркалюється в її ході. Руума могла бути нечутною, наче доторк отруйної шовкової стрічки до відкритої рани, що вбиває швидше, ніж встигаєш його відчути. Могла сковзати заклятою тінню на межі уваги. Але ось, якщо є охота, ця пані здатна створити шуму і гомону більше, ніж зграя голодних потерчат. 

— Це не питання любові, Ру. Я теж не в захваті від місцевих звичаїв. Але нам потрібно тут бути, — голос Ніялли звучав рівно, овальне обличчя здавалось спокійним, наче мертва вода над трясовиною, — Давай, доберемося до флігеля, розповіси там Іноту які місцеві вельможі нестерпні. А він тобі змастить отрутою кинджали, цілющою маззю м'язи та своїми облесними історіями вуха. 

Давній жарт про майстра-дроу викликав у Рууми гримасу, котра в непередаваній гармонії єднала огиду і захоплення. Кінець кінцем орка тяжко зітхнула, приймаючи невідворотне. Підопічна завжди знала потрібні слова, аби заспокоїти свою компаньйонку. Або довести до бойового шалу за дві секунди. Тут уже зважаючи, що потрібніше саме зараз. Наперекір значним різницям у віці, расі та вихованні вони давно знали одна одну і розумілися з півслова. 

Ніялла виглядала тонкою й оманливо беззахисною поряд із вищою на голову компаньйонкою. Зеленошкіра, темнонокоса, одягнута за звичаєм степняків у невиразні кольори, Руума все рівно відчувала себе голою без важкості меча коло поясу, без перев’язі ременів сагайдака за спиною. А тому нервувала більше ніж належить. 

Місцеві звичаї не передбачали у благородної панни власного арсеналу, вбивчих прикрас і наявності мозку до купи. Все що собі могла дозволити Ру в столиці - приховані в одежі кинджали.

До обов’язків орки входив захист княжни. 

Так, за Ніяллою необхідно наглядати. Вона не те щоби надто необережна, відчайдушна чи схильна до ризику. Ні. Зовсім ні, але іноді трапляється ... 

— Там щось є... 

Нія зупинилась, мов хто за ноги впіймав. Чорнокоса, зграбна голівка повернулась убік. Сиві, сріблясто-сутінкові очі пильно вчепились поглядом у ні в чому не винні кущі. Наче збирались їх одним цим поглядом розкраяти на галузки. 

В той же час у руках Рууми пара коротких лез випурхнули, що ті сталеві пір'їни. 

Відчуття чогось невідворотного зависло у повітрі. 

Ось якраз через такі випадки роботи у Ру завжди вистачає. Княжна володіла дивовижним талантом. Навіть в захищеному з усіх боків, палацовому парку, по котрому їм пройти то треба було якихось триста кроків, знайшла щось. 

Щось лихе. 

Інакше Ніяллі не траплялося. Інакше її не вабило. 

Темрява в її очах враз розтеклася, поглинаючи зіниці, губи стиснулись в одну сувору лінію. Намагатись відмовити підопічну, відтягти до флігеля силоміць – справа марна. Це вони уже проходили. Тендітна і струнка Ніялла при необхідності могла бути верткою, як просочений рідким вогнем батіг. І такою ж їдкою. 

Вслухаючись у щось чутне тільки їй ще декілька митей, дівчина, врешті, рішуче звернула з освітленої алеї. Темрява з-під її ніг вдарила гнучкими пасмами по кущах, прорубуючи в них широку просіку. 

Руума безшумно йшла поряд. Все здавалось оманливо звичайним. Вечір от-от мав перейти в повноквітну ніч. Дерева злегка поскрипували гіллям високо угорі над ними. Пахло сирою землею, різнотрав’ям і вогкою корою.

Що вело Нію в глухий закуток парку залишалось тільки гадати. 

Нарешті вони почули голоси. Сміх і якийсь придушений стогін. Лунке брязкання металу об камінь. 

"Лишень би не здухачі" — встигла подумати Руума. З усіх потвор, до котрих тягнуло Нію, ці примарні виродки були самими незручними. Спробуй убити те, що не живе і не мертве, позбавлене тіла, але здатне роздерти на криваве шмаття навіть перевертня-ведмедя.

_________________________________________________

Доброго дня мої любі читачки, читачі та просто випадкові перехожі. Сподіваюсь вам сподобається ця історія.

Поповнення тексту буде раз в 1-2 дні.

Питання, зауваження і будь-який інший відгук зробить авторці дуже добре. Бо авторка, себто я, м'яка булочка з родзинками, котрій потрібен відклик, мотивувальні копанці по метафоричній дупці й просто дружньо потриндіти у відгуках про щось цікаве. Інакше не пишеться і не твориться ну просто ніяк!