Криптонім "шеф"

1. Поїздка в один кінець.

Ілюмінатор літака здавався занадто маленьким, щоб розгледіти усю красу і безмежність синяви неба. Очі часто закліпали від втоми, та чоловік не хотів пропустити миті, красою якої не всім дано милуватися. За два тижні серпня це уже третій міжнародний переліт. З Києва до Токіо і в Лос Анджелес. Увесь світ розкрив перед Максимом свої кордони лише за якісь п'ять років. За п'ять коротких років з хлопчиська з впливовим татусем він перетворився у крутішого бізнесмена, ніж рідний батько. В свої двадцять дев'ять Максима назвали одним з найвпливовіших людей країни, а також тим, хто в недалекому майбутньому порве Форбс. Мимоволі губи накрила усмішка, рука пройшлась по доглянутій борідці і, коли сонце уже піднялося з-за небокраю, Максим Піддубний дозволив собі по-людськи заснути.

Київ зустрів чоловіка прохолодним вітерцем і небом, затягнутим вранішніми хмарами. Він не поспішав, спина знову боліла, нагадувала про важке минуле, ніби спеціально мучила тіло, щоб не забувала і душа. Прохолода приємно щипала шкіру, але тут же зникла, як Макс зайшов у напівтемне приміщення, де на нього уже чекала його «маленька», на яку всівся невиспаний хороший друг Ростислав.

— З поверненням, бос. Як злітав?

— Ти ж знаєш, що я виглядаю краще, ніж ти зараз? Хоча, зауваж, що це в мене були два тижні без відпочинку.

— По-перше, друже, я людина, а не кіборг, як ти. По-друге, я нетерплю вставати так рано. Маю для тебе завдання.

— Серйозно? Шоста ранку, а ти мені тут з чкимось завданням виїжджаєш! — Ключі від авто зупинились на півдорозі до власника, невдоволення не можна було приховати від друга. Максим здогадувався, що йтиме мова про Андріану.

— Андріаночка запорола звіти по східному філіалу. Зауваж, що я сказав філіалу, а не лише один чи два об'єкти. Визнаю, що це вперше, але саме тепер, коли ми готуємося до таких важливих переговорів. Мусиш з нею поговорити, а то якась вона дивна останнім часом, — Максим вихопив ключі і прокрутив їх з усієї сили, чи то злості.

— Я колись дізнаюся, чого ви з Анді, як пес з котом. Це я серйозно запитую. З першої вашої зустрічі ви тільки те і робите, що скаржитесььодне на одного. Почуваюсь татусем двох невгамовних дітлахів.

— Не зійшлись характером, — Ростик знизав плечима і заховав погляд у сірий бетон парковки. — Їдьмо, а то справ багато.

Місто спало, та все ж тихим його не назвеш. До часу заторів ще далеко, тому Макс не спішив, він насолоджувався дорогою, змогою провітрити голову і витягти важкі думки, які ще кружляли під час польоту. Хоч як не хотілося погоджуватися з другом, та з Андріаною справді коїлось щось недобре. Не можна було цього не помітити, навіть вираз обличчя змінювався, коли вона залишалась на одинці.

Андріана Гателяк — фатальна жінка, та для Максима Піддубного вона була всього лиш хорошим і вірним другом. Ніколи, жодного разу, за всю їхню дружбу не було такого моменту, щоб заіскрило. Бувало в школі вони вдавали пару, коли вже набридали залицяльники і настирливі дівчата, вони навіть не цілувались на публіці, це була всього то дружня допомога.

Пам'ять повернула Макса у клас дев'ятий, червень, час після екзаменів. Їхній клас зібрався на озеро, щоб відсвяткувати і з деким попрощатися. Гуляли допізна, вогнище горіло, а музика грала на усю можливу гучність. Андріана сиділа на березі і довгими нігтями стукала по скляній пляшці пива.

— Андріаночко, ти чого? Якась ти зовсім невесела, щось трапилося?

— Ми з тобою лише друзі, бо я не красива? Думаєш, мною може зацікавитись хтось... Справжній чоловік. Щоб так по-справжньому?

Ніколи ще хлопець не бачив своєї подруги такою. Ніби захворіла, та десь з середини. Ніби стала маленькою невпевненою дівчинкою, яка потребує схвалення. Тільки от Максим добре знав, що Анді не була такою.

— Я не знав, що тебе турбують наші дружні стосунки. Тобто, що вони і тільки дружні. Анді, звідки такі питання? Ти знаєш, що ти красуня. За тобою ще з п'ятого класу шнурочком хлопці ходять. Як тільки... Ну, ти знаєш, — Макс засміявся і зніяковів водночас, на такі теми друзі ніколи не розмовляли.

— Так-так, як тільки, мої груди перестали бути розміром з горошини.

— Ти мені рідніша, ніж брат. Не можу я на тебе дивитисмь, як на... дівчину.

— Ти правий, мені ніколи не перешкоджало, що ми друзі і не більше. Ти знаєш, що і в мене з сестрою не дуже близькі взаємини. Вибач, що загнала в глухий кут.

— Ні-ні-ні, ти мене нікуди не загнала. Не треба ото починати...

— Ну, добре. Ти, як завжди, крутий. Але ще раз вибач.

— Анді, точно все добре?

Чомусь теперішня Андріана була такою схожою на ту п'ятнадцятирічну: чи то поглядом, чи то спробою збрехати, що все добре. Хоч як не старався тоді, чотирнадцять років тому, витягти з подруги, що ж такого сталося, що та засумнівалася в собі, так і не вийшло. Думка про спробу номер два не йшла з голови. Тоді, малим хлопчиськом, він все виправдав дівчачими заморочками, бо бач, хто зрозуміє ту прекрасну стать, але він уже не хлопчисько. Він вже знає, що таке проблеми, що не можна вестися на «все добре», коли на душі так гірко, що плакати нема сил, не можна дозволити опускати руки, не можна кидати рідну людину в такий момент. Він знає, бо сам був в такій ситуації, і вона не кинула його, не повірила його брехні і вдаваному щастю. Максиму тоді здавалось, що він їде туди, звідки уже нема вороття — поїздка в один кінець. Та Андріана зупинила, показала інший шлях і витягла з безодні самокатування.

— Максиме, ти мене чуєш? Я тут пробую вибачення попросити, — Ростик щиро каявся кожного разу, коли сказав щось не дуже гарне про спільну знайому. Зараз теж хотів пояснити, хоча не можна пояснити все, якщо приховуєш інформацію від друга уже так довго. — Я знаю, наскільки важлива Андріана для тебе. Але завжди знайдеться причина, щоб мене побісити. Вона це спеціально, я тобі кажу.

— Гак! Це робота, я розумію. Бізнес не дитсадок, мені ж не знати. Тому охолонь, я все розумію, — передчуття, що Ростик і Анді чогось не договорюють, не покидало Максима віддавна, але якось і впевненість в тому, що обидвоє будуть усе заперечувати, теж твердо трималася. Залишалося чекати, коли хтось з них вирішить сам про все розповісти.



Лія Ландра

Відредаговано: 06.03.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись