Легені повні України

Це кінець початку?

Привіт, до того як я почну реально цінити своє життя, я буду дуже довго ним зневажати, адже "Ти починаєш берегти моменти, тільки після того, як відторити вже їх буде неможливо".

Мене звали Аліса, мені шістнадцять років і я народилася в Україні, а точніше в місті "Буча", ті кого там не було, навіть не можуть уявити наскільки там гарно, гармонійно і спокійно, адже саме місто знаходиться прям біля столиці. Сама ж я жила на Склозаводі, це знаходилось біля кар'єру, я любила просто сидіти і писати вірші або ж просто міркувати про своє. 

20 квітня 2019 рік

Я пам'ятаю як стояла на кухні, біля мами. Вона мила посуд і стоячи спиною щось розповідала про те як я навчаюсь, порівнювала з іншими дітьми. Зазвичай це були однокласники, такі розумні, виховані, чемні, начебто я на їхньому фоні якась безкорисна іграшка, потворна, з видраним волоссям та помальованим обличчям, неначе в цілому світі нікому непотрібна, бо ж за спиною стоять одні лиш ляльки "Барбі", але я її майже не слухала, бо була зацікавлена лише тим, що у кандидати до призедента, подався мій улюблений комік, та актор-сучасник, Володимир Зеленський. Він закінчив знімати серіал "Слуга народу" в якому він дуже чітко показав свою позицію на рахунок призедента. Звичайно мені це подобалось, і з кожним днем я думала як буде добре якщо він стане тим самим, слугою народа, про якого знімали серіал, я була впевнена що його вибрали б просто стовідсотково, адже інакше ніяк. Після такого довгого вироку мама нарешті повернулась обличчям до мене і сказала що вона очікує від мене набагато більшого, щоб мене не пригнічували як її в дитинстві, адже її дитинство було тяжким та болісним. Вона не раз зустрічалась з насиллям та булінгом зі сторони однокласників, сім'ї та іноді іншої іншої спільноти. Її принижували за вагу, начебто вона була дуже повна, за зовнішність, бо не така гарна, за бідність, бо в сім'ї завжди невистачало грошей. Вона була просто якоюсь обузою серед своїх багатих і забезпечених однолітків. І звали її не Мілана, Аліса, Кристина чи може Альбіна, а Таня, просте та звичайнісіньке ім'я. Навіть її ім'я вже дратувало, мама досить довго хотіла його змінити але так і не наважилась. Вона не просто не любила свою матір, вона її ненавиділа, бо та ховала її іграшки і виміщала свою злобу на ній, била, принижувала, ніколи не називала пестливими словами. І весь цей жах продовжувався до двадцяти років поки не пішла до іншого, та і тоді не взяла свою доньку, а просто пішла від усього цього кошмару. Мама хотіла лише зробити з мене кращу версію себе і не більше, лише то що в неї не вдалося.

3 квітня 2022 рік 04:07

-Мам... Мама! Ні-ні-ні-ні-ні! Боже! Господи... я тебе благаю, Боже мій милий допоможи будь ласка, ну будь ласка, я благаю! Почуй мене! Тільки не залишай мене будь ласка, все що хочеш зроблю, я чесно кажу, благаю, тільки не покидай мене!

-В цей роковий для мене день, в мій будинок влучив один з снарядів, він прилетів в мамину кімнату, прям в те ліжко де вона засинала кожен день. Я з головою накрила її простирадлом, адже вона була холодною, мені здавалось що вона замерзає, мені було її шкода, і коли мої сльози капали з щок прям на її уста, я вже не чула вибухів які лунали навколо, криків людей і гуркіту від танків. Мені здавалось що їй не вистачає тепла, але я нічим не могла допомогти. Мені просто довелось піти, залишивши її одну, щось болісно стискало в грудях, в самих легенях не вистачало повітря, я задихалася від цього бруду, від болю, такого нікчемного і бридкого. Я просто не знала що робити далі, але в моїй голові крутилась тільки одна думка "Потрібно йти", але куди, навіщо?



Крилатий Листопад

Відредаговано: 14.05.2022

Додати в бібліотеку


Поскаржитись