Вишгород 987р.н.е.

Вишгород 987 р.н.е.
— Від серця до сонця! — кулак правої руки, прикладаю до серця, а потім простягаю до сонця.

— Від серця до сонця, Леле! — відповіла мені нова жінка, мого дядька.І ще одна, аж з самого Києва привіз.

Який місяць тому, поховав уже четвертю жінку з мертвим дитям. Говорять, що це кара Богів.

Град Київ, як я мрію його побачити! Та батько не дозволяє навіть думати про це. Говорить, що у Києві небезпечно, що скоро київський князь Володимир прийме християнство! А що ж буде з нами?

Думки про це грозовою хмарою висять над слов'янами, які не хочуть зрікатися своїх богів: Першобог(Род) — творець землі, Сварог — великий коваль який навчив людей ковальству, Перун — Бог грому, грози й блискавки, Велес — Бог музики, мистецтва, поезії, та підземного світу, Дажбог — Бог добра і багатства, Мокош — Богиня материнства, милосердя, щастя і нещастя, жіночої половини, гадань, рукоділля, покровителька джерел і святих колодязів, врожаю. Морена — Богиня смерті, Лада — Богиня кохання.

Стискаю у руці свій оберіг, зірку Лади, й в думках прошу Богиню захистити нас.

Я йду босими ногами по зеленій траві, на якій ще виблискують краплини роси. Зриваю спеціально посаджені квіти.

Минаю невеликі хатини, що стоять на горбах у дубових гаях,покриті соломою, очеретом, стіни з глини, лози та дубових балок.

Слов'яни не люблять камінь, він тяжкий і холодний. Непривітний, не життям народжений. Дерево тепліше й привітніше, рідніше, тому хатини ставлять з дерева. Дуб — священне дерево, і хатини дубові називаються священними, світлими.

У хатинах печі, на лежанках лежать шерстяні покривала, соболеві хутра, на долівках —  ковдри або — ведмежі хутра.
Біля стін у шкіряних міхах сушені горіхи, просо, пшениця. На стінах (літом на сонці сушена) риба, на шнурках гриби, у вінки заплетений часник, цибуля. І тут же — сушений полин, подорожник, мак, ганус, липовий цвіт, кмін, горицвіт, ромашка, льон, безсмертник.

У дзбанах мед зі степових квітів, мед липовий, мед з вовче ягідника — отруйний, але й лікувальний. На підвищенні, там, де зерна пахучих квітів (у домі, де жив волхв), стоїть збаночок з дорогоцінною бобровою струєю. І, щоб струя зберегла якість, дзбанок щільно обливають воском. З Риму й Атен* прибувають посли, щоб дістати боброву струю — цілющі ліки для патриціїв*.

Я заходжу в ліс. Знайомою стежиною швидко піднімаюсь на пагорб, де розташоване Святилище. Низько вклоняюсь, ставлю квіти й з любов'ю розглядаю високу, вироблену з дерева статую, що має зображення п'яти богів: Мокоші, Лади, Перуна, Дажбога й Велеса. Статуя поділена на 12 ярусів. Верхній (небесний) — це чотири обличчя богів під однією шапкою. Мокоша тримає в руках ритуальний ріг. Лада — обручку, під Перуном — зображення коня та зброї, Дажбог — має солярний знак у вигляді кола з шістьма спицями (колесо).

Другий ярус — світ людей: тут зображений своєрідний хоровод, який можна помітити, тільки обійшовши навколо всієї статуї (по одному чоловіку з розведеними в різні боки руками на кожній з чотирьох ярусів). Це ритуал, присвячений богам, який здійснюють земні істоти. Нижній ярус — триликий Велес, що стоїть на колінах, тримаючи інші світи. Всі три обличчя Велеса зображені з вусами. Знизу немає жодних зображень (спина Велеса).

Я тихо нашіптую молитву, прошу про ласку й допомогу, побачити Його хоч раз, всього секунду.

"Боже, Ти Дух Світлий, Всюдисущий, Всемогутній, Вседобрий, Всеблаженний, Всевічний, і Боги наші служать Тобі, і ми, внуки Дажбожі, служимо Тобі, бо Ти — родиш Життя, ми раді творінням Твоїм, і живемо Тобі на славу".

— Леле, ти тут? Вже вкотре цього літа, як жайворонок піднімаєшся, не спиш! Скажи дитя, що так тебе турбує? – батько так тихо підійшов, що я й не почула завчасно.

— Батьку, я, хотіла Вас побачити!

— Більше нічого не кажи, я бачу й так, причину! Тому скажу, а ти послухай і запам'ятай! Не пара він тобі, він християнин, сповідує релігію Христа! Не ворог я тобі, добра бажаю! 
Леле, керуй своїм слухом, зором, нюхом, смаком, дотиком. Керуй сама, своїми почуттями, і поневолюй їх, щоб вони вірно служили твоєму розумові. Керуй своєю суворістю, чеснотливістю, стриманістю, простотою, гідністю. Керуй своєю вірою, своїми звичками. Керуй спонуками тіла й душі. 

Я не відповідала, не заперечувала, я уважно слухала і запом'ятовувала кожне слово. Мій батько великий волх Оріян.

                    * * *
Я збігла з гори, підійшла до джерела, вмилась холодною водою й проговорила, як навчав батько: " Нехай усе лихе пройде, людський пристріт, заздрість, лихе слово"

Й занурилась у свої переживання...

"На весні у Вишгород в князівську резиденцію приїжджав князь Володимир зі своєю свитою, про це говорили всі. Й на щорічний ярмарок усе несли продавати найкраще. І я з тіткою пішла, ми продавали хутро.

Раптово стало тихо, наближалися воїни, нетутешні, вдягнені дорого, на породистих конях. Двоє з них підійшли до нас, розглядали хутро.

- Це хутро білого соболя? — з недовірою запитав один з них в мене.

Я повернулась до нього і вперше побачила такі яскраво-голубі очі, вони сяяли й манили. Я не змогла швидко оговтатись від видіння, тому відповіла із запізненням.

— Це справді хутро білого соболя!

— І хто його вполював? — ще з більшою недовірою в мої слова запитав незнайомець.

— Мій батько! — з викликом відповіла я йому.