Лісова варта

Пролог

                                                Моєму улюбленому коту Феліксу

                                                присвячується

 

                                    Пролог

 

Десь на початку травня, теплого сонячного дня на узбіччі заміського шосе зупинилось яскраве червоне авто. За його кермом сиділа вродлива жінка середнього віку в темних окулярах та із зачіскою, прихованою під шовковою хустиною. Жінка була одягнута у світлий костюм спортивного крою, який чудово пасував до ледь засмаглої шкіри її обличчя. Черевики без підборів давали їй можливість влучно поратися з педалями газу та гальм. Спинивши авто, жінка повернулася до пасажирів.

Пасажири – хлопчик та дівчинка десяти та дванадцяти років – про щось палко сперечалися на задньому сидінні.

— Досить вже волати! Я ваш вереск навіть у навушниках чую, — суворо звернулася жінка до дітей. — Що сталося? Чому галас здійняли?

— Та скільки ми ще будемо їхати? Ти ж казала, що лише трохи від’їдемо від міста і влаштуємо сніданок на траві. А ми вже майже годину котимо. Тут навіть мережа відсутня. Ми опинились десь на околиці цивілізації. Ти собі повтикала до вух свої цяцьки і слухаєш музон. А нам що робити? Он навіть Фелікса вже загойдало, — дівчина вказала рукою на сірого кота, який зручно влаштувався на передньому сидінні, пристебнутий до нього паском безпеки.

Було схоже, що дівчинка виявилася права. Після зупинки авто кіт почав швидко дихати та гикати.

— Нехай тобі грець! Ти маєш рацію, доню. Вибачте мені, але навколо така мальовнича природа, що я замріялась. Зараз знайдемо галявину і влаштуємо святковий пікнік.

Увімкнувши передачу, жінка вправно спрямувала автомобіль на шосе і через кількадесят метрів звернула на просіку. Просіка тягнулася вбік та вдалечінь і приваблювала мандрівників величезними стовбурами сосен, жовтим піском та яскравою зеленою травою. Обравши велику галявину, оточену високими дубами, жінка спритно заїхала на неї. Вимкнувши двигун, вона вийшла із салону, прихопивши з собою бідолаху кота, який безсило поклав голову їй на плече.

Услід за жінкою із автомобіля вискочили діти. Хлопчик відразу ж почав полювати на птахів, які необачливо залишилися на гілках густих кущів шипшини в надії здобути смачні крихти зі столу туристів. Приклавши до плеча пневматичну рушницю, він встиг зробити декілька пострілів, доки перелякані пташки не спурхнули з куща.

Дівчинка ж, вибігши на пагорб, почала підстрибувати, намагаючись у такий спосіб впіймати мережу на своєму айфоні.

Не звертаючи уваги на дитячі витівки, жінка поклала знесиленого кота на траву під кущем і повернулася до авто. Діставши з багажника торбу з їжею та бамбукову підстилку, вона розстелила її на траві і почала розкладати пластикові тарілки та пакунки з харчами.

Невдаха мисливець, кинувши рушницю, спрямував свою увагу на кота. Бідолашна тварина, прийшовши до тями від тривалої подорожі, почала знайомитися з довколишнім середовищем.

Коту виповнилося три роки і звався він Фелікс. Кіт належав до дуже старовинної котячої породи тайських коратів. Тобто котів, які приносили в родину щастя. Його пращури потрапили до України десь у середині 80-х років минулого сторіччя. Пару коратів привіз із далекого Таїланду капітан вантажного судна для свого сина, який нещодавно одружився. Відтоді й почалася історія котячої родини Фелікса у цій країні.

Фелікса його теперішня господиня придбала кошеням на одній із котячих виставок у Києві. Вона привезла його до свого міста, розташованого у відрогах Карпатських гір.

Мешкала жінка у великій квартирі на п’ятому поверсі височезного житлового будинку. Разом з нею мешкали її чоловік, який майже весь час перебував у відрядженні за кордоном, та двоє дітей.

Дівчинка зраділа появі нового члена родини. Вона допомагала матусі купати Фелікса у величезній ванні, вода в якій скипала від бульбашок. Потім, загорнувши його у теплий рушник, висушувала йому хутро. Годувала кошеня молоком, смачним кормом та свіжою рибою. Гралася з ним, прив’язавши до нитки паперового бантика або кидаючи маленький м’ячик.

Хлопець теж зрадів появі кошеняти, але з іншого приводу. Для нього це була жива іграшка у не зовсім доцільних розвагах, які він влаштовував з участю кота. Хлопчисько засовував кошеня до іграшкового джипу на радіокеруванні. Надягав шолом і стріляв маленькими кульками з іграшкового пістолета. Джипу Фелікс лякався до нестями, а кульки боляче билися навіть через густе хутро.

Треба зауважити, що від своїх пращурів Фелікс, як і його брати та сестри, відрізнявся наявністю густого хутра. Бо клімат в Україні був значно холодніший на відміну від їхньої історичної батьківщини. Тому корати з часом і обросли густим хутром. У всьому іншому він нічим не відрізнявся від котів, які жили у далекій країні. Сріблясто-блакитне хутро, без жодних плям або рисок, зелені очі та голова, яка своєю формою нагадувала серце, що так полюбляють малювати закохані.

За три роки Фелікс лише декілька разів потрапляв за межі оселі, та й то тільки останнім часом. Намагаючись не відставати від моди, його господиня придбала нашийник з електронним шокером та маяком. Отже, якщо б Фелікс загубився під час прогулянки, вона за відміткою у своєму айфоні мала б змогу його знайти. А щоб кіт за межами оселі поводився шляхетно, натиском на клавішу пульта керування нашийником вона мала змогу вгамувати його витівки легким ударом електричного струму.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше