Люди Сьомого Дня

Люди Сьомого Дня


Робоча нарада на Небі.


Присутні: Батько, Син, Дух і Ягве, (чи то Батько в молодості чи нерідний Син Батька. В роботі участі не бере, сидить і щось малює пальцем по небесній пилюці, щось мисляє).

Батько: - Ну от, славно Ми попрацювали ці 5 днів, ще день - і вихідний, відпочивати.
Залишилось Нам створити лише Людину. Ну, це вже простіше, створимо її за образом і подобою Нашою.
Син: - Це як, трійцею? Істотою, що є одночасно батьком, сином і духом?
- Ні, як чоловіка і жінку створимо її.
- Так це ж буде за образом і подобою собаки, чи кролика, а не Нашим.
- Не придирайся Ти до слів.
- Як же не придиратись, коли Я і є Слово?
- Так, дискусії потім, а зараз за роботу.
.....(Технічні деталі  Божої  роботи опускаємо як не цікаві, та й ноу-хау вона).

- Ну от і добре. - Підсумував Батько. І, вже звертаючись до людей, додав:
- Живіть собі, плодіться, заселяйте землю. Їжею вам будуть рослини, а тварини - друзями. Вегетаріанцями будьте, як і всі звірі.

- Ну що ж, Ми добре попрацювали, тепер - відпочивати (це вже до Своїх).
- А можна Я залишусь керувати Цим Світом? - Раптом подав голос Ягве.
- А навіщо ним керувати? Він буде в автономному режимі.
- Як це?
- Хай Дух Тобі пояснить, Він все знає.

- Та це просто. - Почав Дух. - Ось дивись, Кондиціонер. Машина надійна. Зроблено все по-божому, на елементах трінарної логіки...
- Е, стривай, давай простіше, тут стільки всяких опцій, що Сам Ягве ногу зломить. Ось це, наприклад, що за чортівня?
- Це для керування дощем. Три положення: "1"- вмикаєш, "0" - вимикаєш, "авто" - автономний режим, тобто все за законами природи.
Всі опції ввімкнено на "авто", ніякої необхідності Нам втручатись.
- Дощ це цікаво, дуже цікаво, клац туди, клац сюди.. дуже цікаво.. - замріявся Ягве.
- Ось це - керування рухом сонця, а це - сірка з неба, а оце...
- Досить, досить, втомив вже. І звідки Ти все це знаєш?
- Технології? Як звідки? З майбутнього, звичайно.
- Ти знаєш майбутнє?
- А що тут такого, і майбутнє і минуле. Я ж не якась там матерія, можу взагалі виходити в другий вимір часу.
- І Ти ВСЕ знаєш про минуле і майбутнє? - занепокоївся Ягве
- Ні, звичайно. Але Я можу знати в принципі. Ну як Ти про теперішнє.
- А Батько теж знає?
- Якщо Він хоче щось взнати з майбутнього, то Мене посилає. Але цього практично ніколи не буває.
- Це добре, добре, оживився Ягве, Ти молодець, так добре Мені все розтлумачив. 
Ну іди вже, відпочивайте, а то Тебе вже Батько чекає.
- А Ти?
- Я ще трошки побуду тут, полюбуюсь Вашою роботою. Йди вже, йди...


ЛЮДИ ШОСТОГО ДНЯ.

На галявині відбувались якісь події. Звідти доносились крики, вереск, сміх.
Ягве пішов на ці звуки і скоро побачив Божих творінь.
Одні дрімали, інші грались в доганялки, бігаючи з криком між деревами, ще інші вовтузились чи то для задоволення, чи то для розмноження. 
На краю галявини дві мавпи з радісними криками розгойдувались на довжелезному удаві, що ліниво висів між гілками, заплющивши одне око.
Ще одна мавпа, звісившись з гілки старалась смикнути за вуса лева, що дрімав в тіні дерева.
Вовк з бараном, впершись лобами, змагались хто кого перепхає.
Сірий полосатий кіт робив вигляд, що не помічає сороку, яка намагалась зловити його хвоста, що смикався з боку вбік.
Тигр вилизував козі шию, яку та витягнула з задоволенням.
Люди грались в м’яча якимсь фруктом.
- Бардак якийсь, - подумав Ягве. Він підійшов поближче до людей.
- Я - Господь!
Жінка з цікавістю подивилась на нього.
- А я - Жінка. А це ось Чоловік. А це - Тигр, а це...
- Замовкни! - Перервав її Ягве, Я - ваш Господь!.
- Не розумію, - сказала Жінка.
Чоловік кинув в бік Ягве м’яч, бажаючи приєднати того до гри.
Ягве розірвав м’яча і викинув шматки в кущі.
Люди здивовано подивились на Господа. Запала тиша. Здається навіть мавпи перестали верещати.
- Ой, пробач, - засміявся Чоловік. - Ми ж не розказали тобі правил гри.
- Віднині Я встановлюватиму правила, - сказав Господь.
- Ти придумав нову гру? Розкажи, цікаво!
- Ви повинні поклонятись Мені, прославляти Мене, любити.
- Ми всіх любимо. А що таке поклонятись, прославляти?
- Станьте на коліна і дякуйте Мені, що живете, що сонце світить, що трава росте. І просіть у Мене все, що вам треба.
- О, я ананас хочу! - Сказала Жінка. - І ти принесеш мені?
- Ні, не принесу. Ви самі повинні все робити. Але все просити у Мене і за все Мені дякувати.
- Якась нудна гра. І чому на колінах? Нам більше подобаються рухливі ігри, веселі.
- А ще ви повинні приносити Мені жертви?
- Це як?
- Спалювати для Мене овець, голубів, биків.
- Але ж вони наші друзі! 
- Вони - ваші раби. А ви - Мої раби!
- Не розумію. - Сказав Чоловік.
- Пішли пошукаємо ананасів,- сказала до нього Жінка.
- Стійте! А поклонитись Мені! Попросити, подякувати за ананас!
- Нам ця гра не цікава. А де ананаси ростуть ми самі знаємо.
- Ну ладно... - розізлився Ягве. - Самі ростуть... Без Мене значить... Побачимо... 

- Самі ростуть... Без Мене... - Всю дорогу бурмотів Ягве.
Він і не помітив, як минув Твердь Небесну, на якій з нижнього боку було прикріплено сонце, місяць і зірки і опинився біля Кондиціонера.
- Самі, значить ростуть... Без Мене... - вже голосніше сказав Ягве і натиснув кнопку вимкнення дощу.

МІЖ ДНЕМ ШОСТИМ І СЬОМИМ. (Розповідь Духа про Світ до Великого Вибуху).


- Почекаю поки їхні ананаси з бананами позасихають без дощу, - вирішив Ягве. - А тоді поговоримо!
Гуляючи по тверді небесній Він з задоволенням і злорадством уявляв Свою майбутню зустріч з людьми...



Анатоль

Відредаговано: 26.03.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись