Ілюзорне майбутнє

вся версія

Подорожній йшов. Йшов до майбутнього, котре сам собі вигадав сьогодні.
Майбутнє він не міг відчути, осягнути вже в цю мить. Це ж майбутнє!
Проте сьогодні він все ж таки йшов.
Йшов землею в сьогоденні, дихав повітрям цієї миті, відчував теперішнім серцем. Тільки йшов до майбутнього.
Помилка в сьогоденні приносила йому біль, розпач чи зневіру. Адже не відповідала дія, що призвела до помилки, образу бажаного майбутнього. Помилки часом нарощувались. Нарощувались біль, розпач чи зневіра. Сьогодення вперто коригувалось до бачення світлого майбутнього. Зуби скрипіли, ноги й руки боліли, серце взагалі часом вискакувало. Тим паче Подорожній все йшов і йшов.
Не тільки помилки супроводжували його. Як же без досягнень та радощів від них? Вони були. Щастю не було меж, але якось на трішки, бо тре було йти.
Кроки в сьогоденні поступово ставали минулим. Й от в якусь мить Подорожній став та спинився: просто застиг. Згадались кроки в сьогоденні, що вже стали минулим.
- Скільки ж я кроків зробив? Коли я прийду? – раптом майнула думка в вже трохи сивій голові. – Де воно? Де те, куди я так довго йду?
Довго ще знаходився в паузі Подорожній. Довго щось думав. А потім просто сів на землю, витягнув свою люльку та засмалив. Мов якийсь чарівник занурився в небачений магічний простір, створюючи якесь дуже сильне закляття. Довго-недовго сидів та згодом різко піднявся на ноги: погнав полем за метеликом. Багато метеликів він пропустив в сьогоденні, поки йшов до того майбутнього. Ілюзорного майбутнього, бо все ж таки сьогодення його й генерує, формує та реалізовує...   



OMukha

Відредаговано: 13.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись