Лізз: Моє перше кохання

Лізз

   Спекотна країна на Півдні Західної півкулі, де я народився, майже ніколи не подобалася моїй родині, однак мені, на той момент семирічній дитині, покидати її все одно було сумно. Там, де я раніше жив, мешкали люди смагляві, з темним волоссям та очима — тобто нудьга і ніякої різноманітності! Але коли моя сім'я поселилася у країні з помірним кліматом на Півночі Східної півкулі, я вперше за своє життя почав помічати, які ж різні бувають люди. Однак, серед усієї різноманітності людей, я по-справжньому звернув увагу лише на одну людину. У новій школі мені, семирічному захопленому навколишнім різноманіттям хлопчику, пощастило зустріти миле рудоволосе дівча на ім'я Елізабет з ластовинням на носі і щоках, з яскраво-зеленими очима і надзвичайно красивою усмішкою. Саме тоді моя туга за колишнім місцем проживання зникла, і я раптом зрозумів, що не на секунду не жалкую про переїзд до нової країни. 

   Елізабет називали по-різному. Для своїх батьків вона була Бет, а для друзів дитинства Ліззі. Дідусь кликав її Еліза, а малознайомі люди - Лізабет. Для мене ж вона завжди була і залишиться Лізз - лаконічно та коротко, з ледь чутним дзижчанням на кінці, та головне, що це подобалося їй самій. 

   При першій нашій зустрічі Лізз перша зі мною заговорила. Вона з дитинства любила заводити нові знайомства, і це було зовсім не важко для неї. Але, незважаючи на її дружелюбність, найчастіше вона любила побути на самоті, в саду на задньому дворі свого будинку, де чудово знаходила спільну мову з усім живим: і з рослинами, і з комахами, і з невеликими тваринами, які мешкали там. Вона часто кликала в сад і мене, і тоді ми разом з нею милувалися природою. Але, насправді, милувалася природою тільки вона, бо я завжди милувався лише нею. Вона була як фея, така ж казкова і ніжна, і, здавалося, така ж неземна та недосяжна. Будь-якій людині з мого близького оточення, тобто батькам і старшому братові, було зрозуміло, що вона мені подобається й подобалася ще з самого дитинства. Але Лізз могла тільки здогадуватися про мої почуття до неї, якщо хоча б раз у її голові виникали такі думки щодо мене. Проте, прямо вона про це не знала, бо я постійно боявся зізнатися їй у своїх почуттях та зруйнувати нашу чудову дружбу. Але, насправді, я ніколи не вірив у те, що дружба між хлопцем і дівчиною існує. Можливо, така дружба має шанс на існування, коли люди стають зовсім дорослими, але тільки не коли вони підлітки, й коли у них вирують гормони. В кінці-кінців, я втомився приховувати свої почуття від Лізз, і, бувши вже 16-річним підлітком, я вирішив здійснити свій давній план - вирішив зізнатися їй у коханні! 

   О, я був впевнений на усі сто, а то й двісті відсотків, що мої почуття до Лізз - це кохання, і вони кожного дня зростали. Мені подобалося у ній усе: її зовнішність, її постава, її сміх, її мрії, її думки, її світогляд та все-все-все інше. Іноді мені здавалось, що мої почуття до неї надто помітні, і що вона не може не здогадуватися про них, але все одно я дуже довго "грав у мовчуна" і нічого їй не казав. І ось раптом я зрозумів, що більше немає часу для зволікання...



Торрі Барська

Відредаговано: 19.06.2022

Додати в бібліотеку


Поскаржитись