Лізз: Моє перше кохання

Лізз

Невелика країна, в якій я народився, майже ніколи не подобалася мені від самого раннього дитинства, однак покидати її все одно було сумно. Але сум тривав не дового, бо перша згадка про несамовиту спеку в тому краї та багато приставучих комах підказувала мені, що мої батьки зробили правильний вибір, коли вирішили переїхати кудись, де прохолодніше. Через відповідні кліматичні умови в тій країні мешкали люди переважно смагляві, з темним волоссям та очима, однак малому мені завжди хотілося бачити різноманіття навкруги, у тому числі різних, не схожих одне на одного людей. Коли моя сім'я нарешті поселилася у краю з помірним кліматом, регулярними дощами та снігом, який я вперше побачив тільки у сім років після переїзду, я почав помічати, які ж різні бувають люди... Проте серед усього різноманітття людей, я по-справжньому звернув увагу лише на одну людину. У новій школі мені, семирічному захопленому хлопчику, пощастило зустріти миле рудоволосе дівча на ім'я Елізабет з ластовинням на носі й щоках, з яскраво-зеленими очима і надзвичайно красивою усмішкою.

Елізабет називали по-різному. Для своїх батьків вона була Бет, а для друзів дитинства – Ліззі. Дідусь кликав її Еліза, а малознайомі люди – Лізабет. Для мене ж вона завжди була і залишиться Лізз – лаконічно та коротко, з ледь чутним дзижчанням наприкінці, а головне, що це подобалося їй самій. 

При першій нашій зустрічі Лізз перша зі мною заговорила. Вона з дитинства любила заводити нові знайомства, і це було зовсім не важко для неї. Але, попри її доброзичливість, найчастіше вона любила побути на самоті, в саду на задньому дворі свого будинку, де чудово знаходила спільну мову з природою. Вона часто кликала в сад і мене, і тоді ми разом з нею милувалися краєвидом. Але насправді милувалася природою тільки вона, бо я завжди милувався лише нею. Вона була як фея, така ж казкова і ніжна, й, здавалося, така ж неземна та недосяжна. Будь-якій людині з мого близького оточення, тобто батькам і старшому братові, було зрозуміло, що вона мені почала подобатися ще з самого дитинства.

Однак Лізз могла тільки здогадуватися про мої почуття до неї, якщо хоча б раз у її голові виникали такі думки щодо мене. Проте прямо вона цього не знала, бо я постійно боявся зізнатися їй у своїх почуттях та зруйнувати нашу чудову дружбу. Хоча, чесно кажучи, я ніколи не вірив у те, що дружба між хлопцем і дівчиною існує. Можливо, така дружба має шанс на існування, коли люди стають зовсім дорослими, але тільки не коли вони підлітки, й коли у них вирують гормони. Врешті-решт, я втомився приховувати свої почуття від Лізз, і ось у шістнадцять років я вирішив здійснити свій давній план – вирішив зізнатися їй у коханні! 

О, я був впевнений на усі сто, а то й двісті відсотків, що мої почуття до Лізз – це кохання, і вони кожного дня зростали. Мені подобалося в ній усе: її зовнішність, постава, сміх, мрії, думки, світогляд та все інше. Іноді мені здавалось, що мої почуття до неї надто помітні, і що вона не може не здогадуватися про них, але я все одно чомусь не зізнавався їй – боявся. Однак раптом я зрозумів, що більше не можна зволікати...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше