Марк Два

Марк Два

Марк II

 

    Притиснувши праве вухо впритул до дверей та прикривши долонею ліве Гріг жадібно вбирав кожне слово приглушеного діалогу. Мало що вдалося розібрати. Розкотистий рев могутньої істоти раптово залетів з вулиці на парадну, перервав це неповажне заняття. Рев продовжився вже в супроводі несамовитих криків. Волала безсумнівно молода жінка. Гріг відірвався від дверей, підбіг до розкритого у двір вікна. Нюх наштовхнувся на теплий стрім квітучої акації, слух напоровся на рваний вереск: «Допоможіть! Допоможіть же хто-небудь!». Гріг кинувся вниз по сходах. Він поспішав на допомогу.

                                                      * * * * *

    Петро Опанасович глянув у вікно поверх рододендрона. Карликовий «аметист» затулив фіолетовим кольором п'яту частину вузької бійниці, вирубаної в товстiнної стіні. Глиняний горщик утвердився на широкому майданчику без капіноса: гладка поверхня, «плаваюча» підстава, оштукатурені та пофарбовані нерівності старовинної кладки. Квіти доторкаються моноліту вигнутих стін. Хвилясті лінії вікна. Колючий малюнок голих гілок.

    Крізь сітку розкритої кватирки у кімнату проникли звуки зовнішнього світу. Примарний грув міського життя та реалістичні кліки сорок. «Вже скоро, вже скоро», - втішив себе старий. Наївні думки під стать його голові з одуваном сивих кучерів.

    Передвесняне лютневе повітря п'янило. Думати не хотілося взагалі, але думки напливали та пропливали далі, як тануть пеньки снігу у льодохід. Ті теж довго виднi на річці, але стають все більш прозорими, ще прозорішіми і, нарешті, зникають. Так і тут. Думи про спокійне, розмірене закінчення п'єси (саме п'єси чомусь) під назвою Життя крутилися семплами в наївною голові Фанасіча та й танули, танули…

    Фанасіч або «Великий Реквізитор», як його шанобливо іменували на виробництві, півстоліття без малого пропрацював у Чорноморському Театрі Драми i Комедії. Починав техніком сцени. Після працював на ниві забезпечення вистав звуком та світлом — шикав у мікрофони, крутив «пушками». В академію надійшов, хоча «академіком» вважав себе з дитинства. Трохи пізніше, ще при заврексегмента Карлові, став відати бутафорією у секторі декорацій. Чверть століття бутафорією відав. На думку співробітників, бутафором Фанасіч був чудовим, неперевершеним просто. Тому з часом Фан змінив попередника (вже Брюлко в той період) на посаді заврексегмента — став завідувати реквізитом театру. Повинно сказати, реквізитом в ЧТДіКе називали все, що тільки можна і не можна було називати — костюми, аксесуари, бутафорію, декорації і навіть техінвентарь. Роки по тому в настроях «ВР» проявилася задушевна тенденція до пошуку втрачених, загублених або ... (та чого там гріха таїти !!)) вкрадених елементів. Так, пристрастився Фанасіч до розшуку яких там не є різноманітних предметів, що випарувалися з належного місця у навколишнiй всесвіт.

                                                        * * * * *

    Обійнявши посаду заврексегмента, прослуживши на посаді енну кількість сезонів вірою та правдою, Фан поступово звик до місця та й ні до місця цитувати Золя на предмет того, що мовляв, ніщо так не шкодить незміцнілим умам, як уривчасті, нехай і великі знання, позбавлені міцної основи. На думку Петра Опанасовича, хиткість псевдоінтелектуального мислення порушувала розміреність побуту деяких індивідуумів, приводила до злочинних тенденцій або ж навпаки, служила приманкою для зловмисників на шляху вибору об'єкта для більш-менш серйозного порушення. Довго чи коротко, але Фан став відомим не тільки, як могутній покровитель всього декору, бутафорії та реквізиту ЧТДіКа, як професіонал найвищої проби в своїй справі, а й як аналітик-любитель, здатний розплутати складну павутину зловмисних хитросплетінь.

    Став приймати «прохачів розібратися» у себе на Албанської. У своєму кабінеті. У нижньому поверсі двох'ярусного флета був обладнаний той кабінет ще десятка півтора років тому креативним теслею Алібасовим. Тоді це ще не був кабінет, а як би філія рексегмента ЧТДіКа, комора, в якій зберігалося те, що використовувалося в перформансах зрідка, у виняткових постановках, або зовсім було викреслено зі списків чинного складу, як морально застаріле. Але. В деякі зразки бутафорської спокуси були майстрами вкладені такі обсяги натхнення й старання, що на те, щоб розлучитися з ними у завідувача не вистачало ні бажання, ні духовних ресурсів. "Ту мач!", - говорив завідувач, і в кабінет вривався черговий прохач. Тобто, при кабінеті навіть передбанник був, з дубовими лавками. Сені-приймальня, так би мовити, з трьома дверима — одна вхідна, одна провідна у кабінет, одна виходить у компактну кухню-студію, якою завідувала сестра аналітика, Валентина Опанасівна. Ось у цiй-то присутності консультант і консультував спраглих проконсультуватися з того чи іншого питання, що хвилює, мегаактуального для них питання. Як правило, в ході прийому «Великий Реквізитор» сидів в в'язаної сестрою шапці за овальним столом з інкрустованою гармонійним фризом стільницею. Часто, виключно для зручності рухів та вентиляції, одягав він замість халата чернечу сутану або плащ ідальго. В'язана шапка з чорними та білими колами по типу малюнка на The Grail Уайлда часом шокувала відвідувачів, проте, Фан звичайно брав в ній, щоб не ображати Валентину, та й звик уже якось. Тим більше, що шапка допомагала думати, була заговореної і подарована в один із значущих днів. «ВР» назвав цей головний убір просто — шолом. Так і говорив часом: «Де мій шолом?» Або «Куди це мій шолом подівся?».

                                                     * * * * *

    Фан спустився в нижній поверх по гвинтових сходах і пройшов до себе. Інтер'єр кабінету не викликав сумнівів у своєму генезі. На стінах обладунки, зброя середньовічного типу, панно якісь, гобелени, картини, фрагменти фресок, замість вікон (жодного вікна в кабінеті не було) уламки вітражів, портьєри, рибальська сiтка з гачками та масивними поплавками живописно стікала прямо на підлогу зі стіни у двері. На безголових манекенах красувалися каптани, сувої, сюртуки та мундири. Різноманітних фасонів капелюхи, циліндри, треуголки та берети надіті на мовчазні порожні голови або розкидані на широкій клинчастої полиці, у кутку під гасовою лампою. Біля столу кнехт у бойових латах та кольчузі, з моргенштерном в правій та прямокутним щитом у лівій руках, на плечах щось, що нагадує відро, але з багряним орденським знаком. Незважаючи на велику кількість всього різного, у кабінеті влаштувався збалансований затишок. Спершу для відвідувачів поставили крісло вольтерівського типу — м'яке, обволікаюче, з неймовірно зручними різьбленими підлокітниками лакованого амаранту та з подушечками. Незабаром довелося зробити заміну на досить жорсткий, але, тим не менше, елегантний табурет з жилавого венге. Причина — відвідувачі не хотіли вставати та йти. Фан ж обтяжувався роллю конфідента і моментально направляв сповідаючихся в установу, яка відповідала глибині каяття.

                                                       * * * * *



Исаак Тернов

Відредаговано: 31.05.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись