ч. 1

У всіх є ангел охоронець. Тієї ночі мій напевно спав.
Крок від автомобіля, і невловимо змінюється світ. Ніби я продовжую йти до дверей, прикритих козирком, і рівночасно в’язну в повітрі, як у воді. Ноги важчають, вони пересуваються повільно-повільно, і мої думки встигають зробити оберт між здивуванням і непорозумінням. Перш ніж я роблю крок. Але гірше всього освітлення. Я ніби потрапила в середину старовинної чорно білої фотокартки. Яскраво б’є світло ліхтаря над дверми, але світло не жовте, а тьмяно-біле. Все навкруги втратило свої кольори і стало одночасно контрастніше. Так буває в місячну ніч, коли навкруги світло від срібного світла нічного світила, і від того біле біліше, а тіні стають чорнильними проваллями, не дозволяючи проникнути в їх суть.
Та мої думки були перервані найжахливішим чином – щось велике, сталево-холодне вп’ялось в моє тіло зі спини, і від різкого задоволення запаморочилось в голові. Страх змішався з насолодою, позбавляючи можливості обернутись, чинити опір, свідомість танула, як віск від дотику вогню, і я розчинялась в цьому новому дивному світові і відчуттях солодкого болю в моїх жилах.
Я не знаю скільки я мліла, допоки мої надниркові залози не вкинули в кров кінську дозу адреналіну, але разом з шаленим стуком серця частина свідомості повернулась до мене, я вивернулась із невідомого захвату, намагаючись добратись пальцями до кривдника. Не розуміючи навіщо? Втекти я все одно не могла б, бо все так само повільно рухалась. Розмазана тінь відсахнулась від мене і знову наблизилась, зминаючи опір, забиваючи ніздрі різким запахом прілі.
Воно було суцільним холодним і слизьким сплетінням джгутів і канатів. Я не могла б йому чинити опір при всім своїм бажанні. Тому на інстинктах зробила єдине, що могла в ту мить.
Клацнула зубами, раз другий, хапаючи повітря. Все так само повільно. А потім щелепи ніби зімкнулись на недосмаженій курячій лапі. Язик і піднебіння обпекло болем, ніби його різало з середини, та я стискала і стискала зуби, поки до кислого металевого присмаку моєї крові не домішалась гіркота полину.
Якщо я думала, що відчуваю задоволення, т о зрозуміла, що я навіть уявлення не мала до цього моменту що воно таке. Гіркота помножена на біль викликала справжню ейфорію. Я стала невагомою, плила в повітрі, зривалась сотнями оргазмів, здригалась конвульсіями насолоди, серце розігналось до надзвукової швидкості, кров перетворилась в рідку лаву. А дихання – рудимент минулого зупинилось.
Так само як і серце. В якусь мить воно просто перестало битись. Тіло охопило розслаблення. Мене більше ніщо не тримало. Не утримувало.
Тільки гіркота сковувала тіло холодом. Ніби я під наркозом, і моє серце перетворюється на шматок деревини.
До вух донісся тихий сміх. Чи то мені почулось. Світло місяця затягувало мене. А опиратись я не могла. Навіть адекватних думок, що ж зі мною сталось не було.
Не знаю яким чином я в тому стані, з холодним дерев’яним тілом, з зупиненим серцем і без дихання, як мені здавалось, досягнула третього поверху і ввалилась у свою квартиру. Все було незвичним. Світло ліхтарів різало очі. Прості речі то здавались дуже великими, то навпаки зменшувались, і навіть ухопитись за
ручку дверей вдавалось не з першого разу, бо пальці хапали повітря в міліметрі від потрібного предмету. Непритомність настигла мене коли я намагалась ввімкнути світло у ванній.
Очуняла я від свербіння. Свербіла вся шкіра так, ніби хотіла злізти з мене. Я не відкриваючи очі запустила нігті в плоть, роздираючи її, але полегшення не отримала.
Розплющила повіки та ледве не осліпла від яскравого світла світанку, що пробивався у вікна. Здавалось я вся палаю в тих місцях, де світло сонця торкається моєї шкіри. З кректанням і стогонами я заповзла у ванну не вмикаючи світла. В темряві мене чекало полегшення. Свербіж поступово припинився. Якась дивна алергія.
Дивитись на прямокутник світла, яке пробивалось крізь шпарини було боляче. Але окрім цього, я виявила, що в принципі світло мені не потрібне. Я бачу все, що є у ванній, без додаткового освітлення. Ніби в чорнобілому відео.
Предмети більше не намагались підсунути мені свиню збільшуючись чи зменшуючись. 

Але натомість мене мучила спрага. Заклала пальця до рота, щоб перевірити чи є там рани, які я вчора отримала кусаючи невідомо що. Але тільки вкололась об гострий ніготь. В роті стало гірко. Невже мене напічкали якимись наркотиками, що я пережила таке? Покрала долоню на груди, перевіряючи пульс, але невідомо чого не могла вловити серцебиття. Стало знову страшно.
Я відкрила кран випускаючи на руки воду, зачерпнула її в пригорщу, сьорбнула, і мене знудило від смаку водопровідної води.
Чорні згустки виплескувались з мого шлунку в раковину, ноги затремтіли від цього нападу. Здавалось все тіло прошило голками. Переживши чергову порцію судом всіх нутрощів я підняла очі до дзеркала, очікуючи побачити свою бліду і перелякану мармизу. Та мого відбитку в поверхні дзеркала не було.