Мій

1

Дорогі мої читачі! Ось і ще одна моя книга вийшла у публікацію. Надіюсь, цей роман вам сподобається, адже багато в чому відрізняється від попердніх, хоча кохання і гарячі моменти будуть незмінними. Тому, бажаю приємного читання і чекаю ваших коментів. Цього разу трішечки буде по - іншому, вирішила зробити окремі дні для публікації глав, бо книга ще у процесі написання, тому не матиму змоги кидати їх щодня, як було раніше. Що ж, як завжди зустрінемося на останній сторінці!

                                                                              Ваша Ната Мрійлива

Дні публікації:

- вівторок і п'ятниця.

  

Весна…Люблю цю пору року, адже в цей період природа починає оживати від зимового сну. Зеленіє трава, зацвітають жовті кульбабки, які ніби маленькі курчатка видніються на траві, а ще обожнюю коли цвітуть дерева. У повітрі витає неймовірний аромат від якого шаленіють бджоли. Напевне, я теж в іншому житті була бджолою, бо цей аромат не сплутаєш більше ні з чим і я його обожнюю. Ніякі парфуми світу не зрівняються з ним, бо цей запах унікальний і тільки дерева наповнюють ним повітря.

Я зупинилася біля свого будинку. Справді говорять, що скрізь добре, а вдома – найкраще. Для мене це істинна правда, бо коли кудись від’їжджаю, завжди сумую за своїми рідними, котиком Тимком і особливо – за домом. Бо в ньому вміщається все те, що я люблю. Це місце, де мене завжди чекають і приймуть у будь – якій ситуації, якщо важко – підтримають, добре – розділять радість, а якщо хвора – залікують рани. Тому, кожна моя подорож закінчується у рідній мені оселі.

  • Мам! Я вдома! – вигукнула, коли ввійшла до будинку.

Все той ж аромат наповнював дім. Пахло свіжою випічкою і чаєм з бергамотом, улюбленим напоєм мами.

  • Привіт, донечко! – вийшла мама з кухні і ми поцілувалися. – Як долетіла?
  • Добре. Трошки виснажилася, ти ж знаєш, як я переношу дорогу. Але, - вдихнула  на повні груди повітря, - я вдома. І мені це так до вподоби!

Я посміхнулася, мама також не встояла і у відповідь розтягнула губи в посмішці.

  • Я знаю, яка ти у мене домашня дівчинка! Але, тепер ти вже дома, тож відпочивай.

Мама повернулася до кухні, а я тим часом пішла до своєї кімнати. Відчинивши двері, поставила дорожню сумку біля них, а сама лягла на своє ліжечко. Очима пробіглася по кімнаті, нічого за цей час не змінилося, хоча і минуло пів року.

Мене звуть Софія. Я студентка іноземного факультету. І ось, цього року мені випала «лотерейка» і на пів року я поїхала до Англії. Такий собі обмін студентами! Напевне це Вищі сили вирішили мене нагородити за таку наполегливу працю, хоча і претендентів на це місце було чимало. Я дуже рада, що так сталося, адже цей шанс допоміг мені не тільки удосконалити свої мовні навички, але і познайомитися з гарними і щирими людьми: містером і місіс Джонс та їхньою донькою Ел.

Моя сім’я також хороша, але це не вони. Такої свободи і легкості, як у них у моїх рідних немає. Що сказати, якщо у мене мама – викладач української мови і літератури в коледжі, а тато – кандидат математичних наук. Постійне навчання, навчання і ще раз навчання. Іноді мені здавалося (ще в дитинстві), що ця безкінечна наука ніколи не закінчиться. Але, з часом я звикла і просто не помічала весь цей науковий хаос. А свободи, ох як хотілось! І я її отримала, тільки там в далекій Англії.

Я перевернулася на бік і поглянула у вікно. Замилувавшись ніжним яблуневим цвітом і не помітила, як пара темних очей через вікно спостерігає за мною. Мить і наші погляди зустрілися. Я швидко встала і підійшла до вікна, але його вже там не було. Хто він? Я його раніше тут не бачила. Цікавість взяла наді мною верх і я спустилася до мами.

  • Мам! – загукала я. – А хто живе у будинку тітки Олени?

Мама повернулася до мене і не зрозуміла моєї цікавості.

  • Ти про нашого нового сусіда хочеш запитати?
  • Нового сусіда? А де тітка Олена?
  • Вона померла два місяці тому. І зараз тут живе її син, Олексій, здається. Милий такий чоловік.
  • А я і не знала, що вона мала сина – задумалася я, бо ніколи його тут не бачила.
  • І я також не знала. Хоча ми з нею і спілкувалися, але вона ніколи не згадувала про нього. Але, я і не запитувала. А тут, на похоронах він з’явився. В руках величезний букет червоних троянд і очі… - зупинилася мама. – Його очі були темніші ночі і жодна сльозинка не скотилася. Уявляєш?

Я слухала маму і не могла зрозуміти, як може людина не сумувати за померлою рідною людиною? Можливо, щось там сталося таке, чим його вчинок може бути виправданим?

  • Сідай доню до столу! – промовила мама. – Зараз приїде тато з конференції і ти нам все в деталях розповіси, як там було на навчанні.
  • Я поки піду прийму ванну і перевдягнуся. Я ж ще встигаю до приїзду тата?

Мама поглянула на годинник.

  • Так, доню. Ще встигаєш! – промовила.

Тож,  щоб не витрачати час я поспішила до ванної. Не встигла висушити волосся, задзвенів мобільний.

  • Алло! – промовила.
  • Привіт, Софіє! – почула знайомий до болю голос.
  • Привіт, Лано! Як справи?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше