Мій коханий ворог

Пролог

Я сиділа в ванній кімнаті і дивилася на позитивний тест на вагітність. Це аж ніяк не входило в мої плани. І тим більше в плани мого коханого, який через місяць мав їхати в Штати на стажування...

- О, Віоло, що ж ти тепер робитемеш? - звучав внутрішній голос в моїй голові.

Ай справді, що ж тепер робити? Я щойно влаштувалася на пристойну роботу, після 6-ти місяців пошуків. Тепер вже колишня студентка пристижного Університету мистецтв, яка подавала не погані надії майбутнього переспективного молодого дизайнера. І тут тобі на... Сюрприз. Сказати, що я була здивована, це те ж саме, що нічого не сказати. У мене був шок.

Батько мого хлопця буде страшенно розлючений, адже він точно не планував ставати дідусем. Він і так не долюблював мене, завжди похмуро з ненавистю дивився на мене, коли ми випадково пересікалися. Я ж не з сім'ї олігархів, як мій Буся, а з простої сім'ї середнього класу. Мій тато - редактор журналу домашнього декору, а мама - простий лікар-геніколог в державній поліклініці. Оце так матуся зрадіє, що стане бабусею, якщо вони з батьком не вб'ють мене за це. Адже, мені всього 22 р. і я ще не готова до сім'ї і дітей, ані морально, ані фізично. Але, час покаже... Треба сказати батькам, в першу чергу, а далі - просто по колу.

***

- Привіт мамо. Як справи? - я вже стукала в мамин кабінет N°33 в поліклініці N°5. Зараз у неї був обід і я сподівалася, що в неї буде час терміново зі мною поговорити. 

- Привіт, доню. Заходь. - мама поклала папери, які саме розглядала на стіл, це мабуть була медична карта пацієнтки.

- Ти не зайнята? Я маю терміново з тобою поговорити. - я повільно підійшла і опустилася на крісло навпроти мами 

- Ні. Щось сталося, люба? - мама занепокоєно глянула на мене.

- Ні... Тобто, так. Я маю тобі дещо розповісти. Тільки пообіцяй, що не вб'єш мене... - спокійно благаючи тоном відповіла я. Мама насупила брови, а в її очах читалося ще більше занепокоєння:

- Віоло, що трапилося?

- Ти маєш пообіцяти, що не вб'єш мене! - сказала тремтячим голосом я.

- Добре! Кажи вже, я готова до всього... - мама зняла свої окуляри і поклала їх на стіл, приготувавшись вислухати мене.

- Ти пообіцяла! Розумієш, мам, це сталося так несподівано... - я зам'ялася ще більше впираючись в крісло - Я - вагітна! - швидко промовила це і закрила очі, очікуючи на реакцію мами.

- Ти... що? - мама різко підвелася з крісла і вперлася долонями в край стола.

- Вагітна... Так, я - вагітна. Вибач, мамо! - я розплющила очі і піджалася під себе.

- О, Господи, Віоло! - мама видихнула з полегшенням і впала назад на крісло. - Як ти мене налякала... Я вже думала, що ти зв'язалася з поганою компанією чи почала вживати наркотики! - мама витерла піт з потилиці.

- Ти серйозно? Я - вагітна, хіба це не проблема? - здивовано запитала я.

- Я стану бабусею в 45, що в цьому поганого?! - з іронією промовила мама.

- А якже моя робота, кар'єра? Ваші плани з батьком щодо мене? Може мені зробити аборт? - розчаровано сказала я. Адже тепер мені доведеться робити вибір, або кар'єра - про яку я так довго мріяла, або малюк - до якого я точно не готова.

- Навіть не смій думати про таке! Ти знаєш, як це небезпечно? І які можуть бути наслідки..? Це я тобі як лікар кажу! - мама виглядала сердитою, але я не могла зрозуміти через що? Чи то через мої думки про аборт, чи то через те, що я залетіла? Я жахлива людина!

- Такі новини, я й справді не очікувала почути. Оце так сюрприз! - мама видихнула з полегшенням.

- Мам, ти справді не сердишся? Не розчарована? Не хочеш мене вбити? - я ще раз схвильовано перепитала її.

- Як я можу сердитися на свою улюблену донечку? Не скажу, що я в захваті, від такої новини, але я принаймні рада. - мама з ніжністю глянула на мене. А й справді, ми з мамою були - найкращими подругами і в нас були теплі стосунки.

- Я люблю тебе, мамо! - я підірвалася з крісла і підбігла до мами, щоб міцно її обійняти.

- Я теж тебе люблю, доню! Боже, я скоро стану бабусею! - мама аж охнула і міцно обійняла мене у відповідь.

- Я така рада. Як думаєш, як сприйме цю новину тато? - прошепотіла я мамі на вушко.

- Сподіваюся, у нього не буде інфаркту! - пожартувала мама і ми засміялися разом.

- Сподіваюся, він зрадіє...

- До речі, а твій Буся вже в курсі, що скоро стане татом? - запитала мама, коли я знову присіла навпроти неї. Буся - таке прізвисько я дала своєму коханому, а він мене називав Лисичкою. Воно й не дивно, а як ще називати Лисицю Віолетту Марківну - тобто мене? Може це було навіть трохи банально.

- Ще ні! Я боюся, що ми розійдемося після цієї новини... Особливо, якщо про це дізнається його батько, а він точно дізнається! Може навіть посприяє цьому або спробує відкупитися. Його цікавлять тільки гроші! - я поникла ще більше.

- Але, ти повинна йому про це сказати! Він має знати, що у нього буде дитина! І не важливо, які він зробить висновки і як вчинить. Я завжди на твоєму боці, доню! Все буде добре! - цього разу мама сама підійшла до мене і обійняла.

- Добре, я скажу йому в неділю! Він має знати правду! І не важливо скільки бруду на мене вильє його батько! - я стиснула долоні в кулак.

- От і розумничка! Я думаю все буде добре! Адже я з тобою! А тепер тебе потрібно записати на прийом, здати всі необхідні аналізи і пройти УЗД. - мама повернулася на місце і зайняла позицію, вже як лікар.

- Ок, але мені так страшно. Я навіть не уявляю, як це, коли в тобі зароджується нове життя і росте там... - я поклала руку на живіт і погладила його.

- Повір, доню, це - прекрасно! Про решту потурбуюся я. Твоя вагітність проходитиме під моїм особистим наглядом і контролем. Боже, я стану бабусею! - знову вигукнула мама в радісному очікуванні.

- За вечерею треба сказати татові, що він стане дідусем. - сказала я. Мій тато був дуже суворим і стосунки в нас були холоднішими ніж з мамою. Але, він мій тато і думаю все буде добре. Тепер у нього буде більше можливостей покращити наші стосунки, онук чи онука цьому посприяє. Звичайно, я хотіла дочку, але що Бог дасть, те і буде. Лиш би всі були здорові.




Поскаржитись