Пролог

- Лізо, прокидайся, ми вже маємо дозбирати речі, машина приїде скоро. Давай, давай малеча, часу обмаль..

- Мамо, ну ще трохи. Тільки школа закінчилась, і так ще хочеться поспати. 

Я впала на свою подушку з таким скрипом в серці, як же я не хочу туди їхати, тут всі мої друзі, життя, школа. А мені треба від усього відмовиться і поїхати до іншого району, так я звісно знаю що це те саме місто, але батьки ж далеко мене не відпускають. І я все літо буду не розуміючи де та з ким. Це звісно мало як вплине на рішення батьків переїхати. Цю квартиру вже продали, а дім яких придбали батьки,  ще не був готовий нас приймати. Але все ж так не хочеться їхати на знімну квартиру, змінювати свої звички, улюблені міста. Це так, ну не знаю.

- Мамо, а можна я залишусь з Поліною ? Можливо, буду приїжджати до вас, тут всі мої друзі. Ми збирались записатись на танці, бігати, займатись спортом. Мені врешті решт, треба трохи схуднути.

- Лізо ти у мене і так чарівна, і твої друзі нікуди не дінуться. Так склалось, з Поліною я ж звісно тебе не залишу. Мала, тобі 14 ти ж не забула ?

- Хм, з Вами забудеш. Ви мене колись будете відпускати саму ? Чи я буду з Вами до віку ? 

- Всьому свій час, всьому свій час.

Я окинула оком нашу невеличку квартиру, всюди були коробки. Коробки з нашим життям.. Ех, ну і чудово, буду збиратись, що ще мені залишається. Махнула рукою в серцях і пішла пакувати останні речі.

Машина приїхала десь за годину, коли ми з мамою вже закривали останню коробку. Тато зайшов разом із водієм, цьомнув мене в лоба і підморгнув.

- Що мала, готов до нових пригод? 

- Мені б твій оптимізм, я б залюбки залишилась у цій..

-Так не вішати носа, краще допомагай.

- Люба, ти не знаєш коли з нашої доньки виросла так бука ?

Мама посміхнулась, із такою любов'ю подивилась на батька, що і я не втримала своєї посмішки. У мене чарівні батьки, трохи перегинають із контролем, але ж я їх люба манюня. Тому я все їм пробчаю. Вони вже років так двадцять разом. І мені здається, що з кожним роком вони стають дедалі ближче один до одного. Хоча мама і казала, що татові прийшлось довго добиватись її прихильності. 

Цікаво, а яке буде в мене кохання, хоча, мабуть, ще рано до цього.