Мої Русалки

Мої Русалки

Там небо ще світле. Невеличкий шматочок, дивись, де воно видніється за шапками дерев. Біляві струни березового гаю з гладенькими попелястими тілами грабів… кохаються. Між ними ховаються тіні і хитрий рудий Перелесник угукає наче пугач, заманюючи заблукалих подорожніх у густу темінь сутінкових заростей. У болота і ставки, що загублені серед лісу, наче невідомі світи у джунглях амазонії, свідки іншої реальності, куди жоден живий ніколи не потрапить. 

Мої русалки ще плюскочуться у тінистій каламуті, граючись, силяться схопити одна одну за хвіст, пливуть наввипередки, коли я ще лишень збираюся розтулити очі. Ось, проблиск вечірніх променів, що відкидають довгі пасма крізь тонкі берізки і високі трави, крізь низькі кучеряві хмари, осипаючи їх золотом і міддю і перший рух повік. Їхні прохолодні гладенькі тіла сповнені нетерпіння, знуджені тіснотою заводі, стиснені берегами, спраглі за простором. Вони принишкли біля самісінького краєчку і несміливо простягають бліді долоні з води, тягнуться до трав, хапаються за них і чекають. Ні, ні, мої хороші, ще не час.
   Потягнутися високо-високо, і кілька вправ для хребта, мої улюблені асани і медитація, чашка води, що їй даю імена щоранку. Доки мої русалки, зауваживши згасання останнього промінчика на верхівках дерев, та зачувши перші хвилі прохолоди, що починають котитися із Півночі, рвучко з плюскотінням вистрибують з води, хапаючись за прибережні трави. І радість бринить у їхніх мокрих тілах, і дитяча цікавість вкупі з дикою енергією, примушує повзти на схил берега, спираючись на руки, хапаючись за гілля і камінці, що стирчать із землі. Перший ковток названої води озивається прохолодними хвилями у горлі, а за тим, і у шлунку і я відчуваю, як зелене світло з синіми відблисками коливаючись, розливається у грудях, спускається у руки, наповнює ноги. Я дякую і встаю з долу, радіючи тому, що так гарно вмію воскресати щоранку, примушуючи себе згадувати що світ дивовижний і небезпечний, прекрасний і незбагненний. Так казав Дон, існування котрого ніким не було доведене.
    Вони тягнуться обличчями догори, німо жестикулюючи, вказують одна одній на небо, мовляв, уже скоро. І поки туман рідної води починає множитися на її поверхні, та тихенько наповзає на берег, наче навздогін, діти вод тікають угору тягнучи за собою блискучі лускаті хвости. Вони повзуть на животах там, у високих травах, коли я варю каву на кухні, досипаючи у турку з карамеллю дрібку кориці і вдихаючи дивовижний запах ладану, що наповнює простір моєї затишної фортеці.
   Перші зорі тьмяно мерехтять у загусаючому субстраті індиго, і мої водні істоти дістаються вершини пагорба, де немає дерев. Вони широко усміхаються, намагаються зайняти самі зручні місця, буцаючи одна одну і хапаючи за руки беззвучно сміються, радіють, катуляються у волошках, та нарешті, перекидаються на спини, і лягають обличчями просто неба, закинувши руки за голови. Скоро. Майже уже…
   Чашка гарячого ароматного еліксиру з пророчою гущею та поетичною історією по праву руку від мене, у траві, за моїм малесеньким укріпленням, де йду в андеграунд з радістю і тихим умиротворенням. І яскраве зоряне полотно над пагорбами, зарослими осокою, іван-чаєм і волошками, серед котрих, ляпаючи по землі риб’ячими хвостами, лежать русалки. Їхні очі, кольору ранкового неба дивляться угору, їхні руки тицяють пальцями туди і сюди, вишукуючи знайомі сузір’я, кожне з котрих знають достеменно. Русалки бо, найліпші астрономи, що кожної ночі лишень те і роблять, що вивчають розташування зірок у космічно-небесній панорамі. Їхні губи тихо ворушаться і пальцями вони вимірюють відстань від Ліри до сузір’я Дельфіна, а потім, до зорі Альтаір. І поки небо темніє і зорі плавно зміщуються, вони лежать отак, заклавши руки за голови і тихо усміхаються. Повіки мої закриваються тут і відкриваються там, у темному космосі засіяному вогниками зірок. Я схиляюсь над освітленою Місяцем сріблястою рікою і над пагорбами, що тихо шиплять високими травами, вкриваючись росою, тамуючи подих перед новим днем, і бачу їх. Вони лежать там серед мяких заростей і жують травинки кутиками губів, усміхаються і підводяться на ліктях, аби ліпше роздивитись…
- Ну, привіт, мої любі…




Поскаржитись