Мостам на прощання...

Розділ 1

Перше сонячне проміння пробивалося через прозорі штори кімнати. Вітер тихо похитував їх, не наважуючись порушити світанковий спокій. По білих простирадлах лінькувато пройшовся сірий кіт. На дорозі йому трапилася перепона. Він нехотя виліз на юнака, що спав і почав дерти його своїми кігтиками, при цьому задоволено муркочучи. Єгор був не дуже радий цьому сірому сусіду. Ледь відкривши очі, він спихнув кота на порожню частину ліжка. Кіт не став пручатися і з’ясовувати відносини з господарем, тому лишився лежати так, як його посунули.

- Оце ще, - сказав Єгор, встаючи з ліжка.

Хлопець вийшов з кімнати, шукаючи поглядом її. З кухні почулося чиєсь незрозуміле бурмотіння. Він тихо став біля дверей і спостерігав. Дівчина в легкій шовковій піжамі, боса і з нашвидкуруч зібраним волоссям готувала каву, при цьому наспівуючи слова, що лунали в її мп3. Єгор не міг відвести від неї погляд. Здавалося б, вони знають один одного вже давно, але кожного разу він дивився на неї як вперше. Знаючи її як ніхто, вивчивши напам’ять всі її звички, слова, родимки, він кожного разу дивився так жадібно, наче намагався запам’ятати кожну дрібничку, бо вона в ту ж секунду мала зникнути і все що він матиме, це спогади.

Єгор відчув як щось незграбно пройшлося по його нозі і опустив очі вниз. Але нахабні лапи вже минули його і наблизилися до дівчини, проявляючи до неї набагато більшу симпатію, ніж до попереднього. Софія в ту ж мить опустила руку, щоб привітати пухнастого, і помітила постать, яка стежила за нею.

Хлопець вже наближався до неї, став за спиною, обвиваючи руки навколо талії. Він опустився до її шиї і вдихнув такий рідний і до болю коханий запах.

- Доброго ранку, кохана,- прошепотів він.- Я скучив.

- Звісно, ми ж геть не спали в одному ліжку,- усміхнулася вона, повертаючись до нього, але Єгор не відреагував на це зауваження і поцілував її, наче намагався надолужити той час, який він втратив вночі.

***

Софія стояла з котом на руках, спостерігаючи за тим, як Єгор вдягав куртку.

- Які у тебе плани на вечір?- запитав він.

- Я хотіла запросити тебе на побачення,- сказала вона, трошки з інтригою в голосі.

- Хотів зробити те саме, але якщо леді сама проявила ініціативу, то я як джентльмен, мушу поступитися вам,- не без награності, але з любов’ю сказав він і поцілував її в шию.- А з якої нагоди?

- Не скажу, не той ефект буде,- по дитячому насупившись, відповіла вона.

Лишившись на одинці з котом, Софія підійшла до вікна і помахала коханому. Він як завжди трохи затримав погляд, сів до автомобіля і поїхав. Дочекавшись коли Єгор зникне з поля зору, дівчина підійшла до столика з дзеркалом, висунула шухлядку і дістала звідти маленьку прямокутну коробочку. На її обличчі заграла посмішка, рука лягла на живіт.

- Він буде найщасливішим,- промовила вона і сховала коробочку назад до шухлядки.

Софія поспішала додому, щоб встигнути до зустрічі з Єгором, бо ще мала зробити собі макіяж, зачіску. В руках задзвонив телефон:

- У тебе є 5 хвилин, я дуже поспішаю,- відповіла дівчина.

- Ти не можеш заганяти мене в часові рамки, коли вирішується моя доля,- заявила Дана. Подруга завжди говорила, що «вирішується її доля», коли мова йшла про чергового симпатичного парубка.

- Хто цього разу?

- Ден,- гордо сказала Дана. Ден був чимось недосяжним для неї. Він типовий представник золотої молоді: круте авто, подароване батьками, постійний відпочинок за кордоном, гучні вечірки, найкращі дівчата. Для Дани було принципово отримати саме його. Як вона сама казала «Це свого роду спорт, який тримає мене в тонусі як фізично, так і морально».

- Я дійсно поспішаю, Дано. Але я вже біля дому, тож можеш зайти, якщо можеш.

- Зараз буду,- впевнено сказала і кинула слухавку дівчина.

Софія піднялася на четвертий поверх, повернула ключ у дверях і увійшла до квартири. У вітальні на дивані мирно сопів кіт. Почувши зайву активність у приміщенні, він ліниво відкрив очі, подивився на дівчину і почав потягатися.

- Привіт, Морті,- ніжно погладила його Софія.- Ти ж звісно відривався як міг, поки мене не було,- натякала дівчина на його занадто сонний режим дня.

У двері подзвонили. Софія відчинила і запросила подругу увійти.

- І куди це ми так поспішаємо, що не можемо приділити увагу своїй подрузі? Сподіваюся, причина дійсно вагома,- дорікнула Дана.

- У мене побачення,- промовила Софія. – Я мушу збиратися, бо вже й так запізнююся.

- Господи! Ви вже цілу вічність разом, які побачення?!

- Я скажу йому сьогодні…- трохи невпевнено, майже пошепки, відповіла дівчина, наче боялася, що Єгор почує її.

Дана опустилася на диван, порушуючи зону комфорту кота. Її обличчя в ту ж хвилину стало м’якшим і з’явилася добра посмішка.

- Ти впевнена, що вам варто заводити дитину саме зараз? Ви ще такі молоді, - обережно запитала вона.

- Цієї дитини ще немає, як каже мій лікар: «Зараз це лише набір клітин». Але я вже його люблю. І Єгор любитиме. Головне, що ми разом.

- Такі історії кохання лише в книжках бувають,- зауважила Дана.

Наступну годину Софія покірно вислухала все про те, як Дана розробила план підкорення Дена. Якщо Богдана Авраменко за щось бралася, то або вона це отримає, або знищить. Цього ж разу все обійшлося без втрат і збитків. Все вирішив випадок. Абсолютна випадкова зустріч, після якої Дана вирішила іти в наступ і нарешті отримати свій омріяний трофей.

Богдана виходила з деканату, де вона частий гість, бо була головою студради. І випадково біля дверей вона зіткнулася з Деном.

Денис теж часто туди заходив, але його місія полягала у погашенні боргів з навчання і вислуховування моралей від декана, на що він божився виправитися і стати на шлях праведний. Але після кожної такої бесіди, він виходив, сідав в своє дороге авто або ж на спортивний байк і знову не з’являвся в університеті до наступної виховної бесіди.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше