Моя улюблена мала

Моя улюблена мала

Микита й Міша сиділи в кімнаті й різалися в нову комп'ютерну іграшку Counter-Strike. Їй вдалося затягнути в свій світ навіть їх, зовсім ще молодих п'ятнадцятирічних парубків. Захопившись стрілялкою, вони й не помітили, як двері відчинилися, й до кімнати увійшов Олексій. Це був вітчим одного з хлопчаків, білявого Михайла.

- Привіт, дядь Льоша, що нового? - не обертаючись, запитав Микита. У нього з новим родичем друга були майже родинні взаємини.

- Вирубайте залізяку й гайда святкувати - у мене сьогодні донька народилася! - ставлячи на стіл торт і пляшку шампанського, радісно вигукнув високий чоловік.

Хлопці здивовано озирнулися.

- Мама народила?! - широко розкрив очі пасинок.

- Так! Дівчинка! 53 см, 3700 грам !!! - чого ти завмер ?! Тягни склянки, я сказав! - крикнув ще раз Льоша. Було видно, що він вже трохи захмелів.

Міша з Микитою обмінялися швидкими поглядами, але сперечатися не стали. Ще б пак, адже на цю подію вони всі так довго чекали - хлопці були як брати, отже й «сестричку» теж очікували удвох. Куди вже якійсь стрілялці з такою подією тягатися!

Льоша, навіть бувши трохи п'яним, все ж зумів швидко зорієнтуватися й набрав номер батьків Микити - відпросити хлопця на ночівлю було в цей вечір справою честі. Застілля тривало до самого ранку, а парубки вперше дізналися, що означає «не знати міри».

 

Вже через тиждень маленьку рожевощоку істоту привезли додому. У квартирі було чистіше, ніж в лікарні, й не було до чого причепитися - трійця постаралася на славу.

Говорячи відверто, Міша й Льоша добре дружили - за кілька років спільного життя вони стали майже рідними, та й Микита був вітчиму друга як другий син. Хлопчик і раніше весь час пропадав у них вдома, а тепер, з народженням маленької Саші, мало не жив у їхній великій квартирі.

Батьки Михайла й Саші були серйозними вченими, отже справ у них завжди вистачало - то наукові статті писати, то на конференцію збиратися, а то й в експедицію їхати. Тож не дивно, що старший брат частенько гуляв з сестричкою на вулиці, хоча у нього і своїх справ вистачало - на побачення втекти або в комп'ютерному клубі по сітці різатися. Нік же, як називали друзі Микиту, спокійніше до всього ставився, й не лише супроводжував приятеля на прогулянці, а іноді й сам гуляв з «мілкою», якщо приятелеві вже було не до снаги.

Батьки не могли намилуватися своєю донечкою - ще б пак, адже у їхній родині росла справжня маленька принцеса. Та й з поїздок кожному з дітей, в тому числі й Микиті, обов'язково перепадав якийсь подарунок. Саша росла справжньою леді - мама раз у раз вдягали її в красиві сукні та зав'язувала бантики на голові. Хлопці лише сміялися, спостерігаючи за таким перетворенням – вони б і не подумали приділяти вбранню стільки часу й сил.

Льоша був сиротою, а тому - родинне тепло було для нього чимось зовсім новим. Дружина, діти, власний дім - все це було дорогим для його серця. Він працював ледь не цілодобово, щоб родина не відчувала себе обділеною, але, в той самий час всі вихідні завжди проводив з дітьми й дружиною. У нього ніколи не було поділу на «моя» і «не мої» - всіх трьох він щиро любив, віддаючи їм частинку власної душі.

Сашу, щоправда, чоловік балував більше за інших, але справа тут було лише у віці. Мала красуня в усьому була схожа на тата - очі, колір волосся й навіть звичка схрещувати руки на грудях - все це було наслідуванням батька. Але дещо дісталося й від мами, а саме – звичка фліртувати змалечку й буквально стріляти очима у сусідських хлопчиків. Ксюша тільки сміялася з цього й вчила дочку усьому, що має знати юна леді. «Жіночі секретики» стосувалися не тільки моди й ведення домашнього господарства, але й стосунків між людьми. Скажете, зарано? Анітрохи - всі ці знання Саша вже почала вбирати ще з молоком матері.

Коли дівчинці виповнилося п'ять, а братові - двадцять, він не раз на неї сердився за те, що зобов'язаний був гуляти з дурною малечею, коли хотів би зустрічатися з дівчатами. Ще його дуже нервувало, те, що батьки через роботу, часто залишали його з «малою» вдома, і навіть коли він хотів привести додому дівчину все зривалося. Сестра постійно або обламувала брата незграбною розповіддю, або ж входила в найнезручніший момент, повідомити, що хоче до туалету. Коротше - іноді Міша трохи з розуму не сходив, на власній шкурі відчуваючи всі радощі раннього батьківства.

А Микита тим часом просто сміявся над усім цим. Коли він з'являвся на горизонті, Сашу ніби підміняли - дівчинка ставала весела й лізла до нього на ручки, тому що точно знала - зараз її балуватимуть. Жодного разу вона не помилилася за все п'ять років - хлопець постійно приносив молодшій сестрі приятеля цукерки та інші солодощі. Ось тільки так тривало недовго ...

 

Ближче до семи років Саша стала досить вгодованою дитиною. Вона обожнювала солодощі, а всі інші обожнювали її, тож солодощі вдома були завжди. Згодом Ксюша помітила, що дочка стала гладшати й вирішила, що з цим треба щось робити. Жінка відразу ж припинила всі спроби родичів і друзів годувати доньку некорисними продуктами, що, звичайно ж, дуже засмутило дитину. Як не дивно, але більше за всіх постраждав Микита - якщо Міша радів тому, що маленька шкода нарешті отримала те, на що заслужила, то його друг дійсно засмутився. У перший тиждень він тихенько передавав солодощі дівчинці, але згодом, коли Ксюша знайшла обгортки від цукерок - отримав від неї наганяй. Мама приятеля була жінкою гарячою, то ж і накричала, як на рідного сина, після чого довелося припинити балувати малечу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше