Моя війна

Пролог

Попович Кармелія

Прокидаюся від мелодії яка заграла на всю мою кімнату. Важко підіймаюся із подушки, а вчорашній алкоголь дав про себе знати.

-І навіщо я вчора стільки випила. - говорю сама до себе.

Поклавши руки на голову я піднялася і пішла в ванну кімнату. Відкривши шуфляду із аптечкою я витягла ампіцілін. Випивши таблетку мені полегшало.

Вчора ми з подругою пішли в клуб відтмічати, те що я поступила в університет, в один з найкращих, можливо я би   непогодила піти з Ніков, а пішла я тому що я побачила свого колишнього і спогади сплили відразу. Як він мені зрадив із моєю найкращою подругою, тоїсть колишньою найкращою подругою її звати Настя, ми з нею із самаго дитинства знайомі, я від неї нічого подібного не очікувала.

 Нікіта був дуже гарним хлопцем у школі, всі дівчата бігали за ним, він мав зелені очі, коротке чорне волосся, я закохалася в нього з першого погдяду, він теж казав, що із першого погдяду, але він просто хотів виграти парі.

Настя вона  була дуже гарна, жовте як сонце волосся до середини плечей, очі карі дуже пасували до волося, маленький носик, пухкі губи.

-Камілла ти зібралася вже. - вивівши мене спогадів мамин голос.

-Зачекай хливинку я зараз спущуся вниз. - крикнула мамі 

Почувши що кроки віддаляються,  я вийшла із ванної, відкривши шафу я почала шукати що одягнути, щоб було зручно і гарно. Одягнула я білі джинси і топ такогож кольору, і красівки, розпустивши своє чорне волосся,  я вирішила його мало підкрутити.  Макіяж вирішила не робити, не люблю я фарбуватися, тому я не роблю щасто макіяж. Я почула що на телефон прийшло повідомлення. Повідомлення було від Ніки.

"Удачі тобі доїхати.  Позвони коли будеш в Києві„

" Добре„

Відповівши на повідомлення я спустилася на перший поверх, поснідала і  відправилася до аеропорта.

***********

Приїхавши в Київ, і вийшовши із машини я побачила красиві будівлі, тут було дуже багато багато поверхівок. Пройшовши далі я помітила таксі підійшовши до нього. 

-Добрий день ви не підкажете де тут знаходиться гуртожиток?- попросила я, він виглядав доволі молодим. 

-Ось там.- він показав вказівним пальцем заді мене, я обернулася і побачила велику будівлю із надписом ГУРТОЖИТОК. Подякувавши таксісту я попрямувала із валізов до гуртожитка.

Зайшовши в кімнату я побачила дівчину з розовим волоссям.

-Прівіт, а я тебе вже зачекалася. Мене Аліна звуть, а тебе як?- простягнула мені руку розоволоса. Простягнула в відповідь руку.

-Дуже приємно, Кармелія а для знайомих просто Мел або Мілана.- вона посміхнулася.

-Взаєм.

Я багато чого дізналася від Аліни, виходить вона дуже навіть мила дівчина, ходить на 4 курс, і вона вже чотири роки живе сама, мати в неї померла коли їй було шість років, а батько займається своїм бізнесом і просто немає вільного часу для доньки. Вона допомогла мені розкласти одяг і ми ще багато про що говорили.  Потім ми пішли спати, тому що завтра першій навчальний день, тому треба виспатися.

Прокинулася не від будильнака, а від криків Аліні.

-Що сталося?-  я перелякано глянула на дівчину яка бігала по всій кімнаті.

-Ми проспали!- я глянула на будильник, там була вже восьма година ранку, ми мали бути вже в університеті. 

Забігши в ванну кімнату я зробила всі водні процедури, одягнула я блакитне плаття до колін і з вирізом на спині, розпустила волосся, на макіяж часу вже не було тому я вийшла на двір. 

Йшли ми приблизно хвилин 10, зайшовши в авдиторію мій погляд впав на дівчину яка сиділа на задній парті, вона виглядала дуже гарно, червоне плаття яке виглядало на ній дуже красиво, каштанове волося яке хвилями спадало на плечі. Підійшовши до дівчини.

-Прівіт я Міла.

-Прівіт Сніжана 

-Дуже приємно.

-Взаєм.

Ми ще багато говорили допоки в аудиторію зайшо викладач.

-Добрий день учні, я Сергій Миколайович  я вас навчатиму українську мову. 

************

Прошла перша пара я пішла шукати розклад, знайшовши розклад я нафоткала на телефон і розвернувшись і ступила крок стукнулась об когось лобоб, протираючи лоб я підняла погляд це був хлопець, коротке світле  волосся, сині очі які палали злостю, пухкі губи, прямий ніс, перевівши погляд до низу я побачила пляму від кави на його білій футболці. Не знаю скільки я його розглядала.

-Ти ненормальна дивись під ноги... І досить мене розглядати або я такий красивий що ти не можеш відвести від мене погляд?- грубо сказав хлопець не витримавши я промовила.

-Це ти ненормальний і взагалі ти не такий красивий як ти про себе думаєш, НЕНОРМАЛЬНИЙ? - не витримавши я прокричала останнє слово. Він явно не очікував такої відповіді.

-Це я не красивий ти подивися на себе, ти ніколи не знайдеш собі хлопця, навіть ботан ніякий на тебе не гляне.- мене образили його слова, алеж я не буду перед ним плакати тому важко видихнувши.

-Ти самозакоханий ідіот якого ще потрібно пошукати, а те що на мене ніхто не гляне як ти висловився, то на тебе ніхто негляне бо ти ідіот ясно.- спокійно відповіла я повернувшись, я вже хотів йти геть, як хлопець одним рухом притис мене до холодної стіни, я встигла лише пискнути як він мене поцілував, я не відповідала на поцілунок, я намагалася відштовхувати його але він сильніший за мене тому він сильніше притис мене до стіни. Нарешті визволившись я дала йому ляпаса.

Це моя перша книга не судіть суворо!

                                                                      Аліна!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше