МІРТКО

У дитинстві трапляються різні історії, але ця історія, що сталася в передноворічні дні особлива, тому, що може статися з кожним.

Передсвяткова метушня, яка вже панувала в місті, набирала своїх обертів. Ода крамниця, на центральній вулиці міста, вже готувалася до відкриття і початку своєї роботи. Продавці робили останні приготування, уважно обходячи і оглядаючи полиці з товаром. Один з них, проходячи повз полиц де продавалися електричні чайники, побачив на підлозі шматок блискучої мішури, вочевидь вона відірвалася від тієї, що новорічною прикрасою висіла на стелі. Покрутившись і не знайшовши спосіб як причепити її назад, він звернув увагу на електричний чайник, який кинувся йому у очї і накрутив мішуру на нього. Час йшов далі, і крамниця почала наповнюватися жвавими покупцями, які з увагою проходжувалися між рядами, обираючи подарунки до новорічних свят.

- Ось, ось вони.., – радісно голосив хлопчик, який підбіг до тих полиць, вказуючи рукою на електричні чайники. На вигляд йому було близько восьми років, білявий і з кирпатим носом.

- Молодець, пильне око! – Сказав його батько який вже підійшов за ним. – Так, давай обирати. Як тобі ось цей..?

Хлопчик тільки мовчки знизав плечима.

- Добре, давай далі.., – сказав батько і поставив його на місце. – Ти вже загадав бажання? – запитав він у сина, уважно оглядаючи інший товар на полицях.

- Ще ні... – відповів хлопчик. – А.., яке бажання?

- Чого б тобі найбільше хотілося отримати на Новий рік.

- Ммм, – хлопчик на задумався на хвилинку і потім махнув головою в знак того, що вже знає своє бажання напевно.

- Наразі закрий очі, уяви своє бажання і сильно-сильно побажай...

- Це я вже знаю.., – хлопчик закрив очі, як і сказав батько, і стиснувши кулачки став загадувати своє бажання.

- Ну, загадав?

- Загадав! – задоволено відповів хлопчик.

- Мабуть, цей візьмемо. Як тобі..? Подивися навіть з новорічною мішурою. У нас вже є така марка, буде йому до пари, ось наша мама зрадіє!

Отримавши остаточне схвалення від сина, батько покликав продавця, який упакував їм чайник в коробку, і вони попрямували до каси для оплати.

Хлопчик, всю дорогу у авто, поки вони з батьком їхали додому, тримав коробку в руках, уважно розглядаючи її.

Пройшов ще один чудовий день і настав вдячний вечір. Зробивши домашні справи і уроки, хлопчик готувався до сну, переодягнувшись в піжаму. Вмившись і почистивши зуби, він швидко застрибнув під свою теплу ковдру.

- Па! Я вже..! – покликав хлопчик свого батька. Через мить той увійшов до кімнати і поправивши ковдру сів на ліжко.

- Па, а мама сильно-сильно зрадіє, – запитав хлопчик батька.

- Сильно-Сильно, – відповів батько.

- Па, а коли вона прийде? – з сумом в голосі, запитав його син.

- Скоро, засинай.

- Тільки ялинку ми з нею будемо прикрашати.

- Як захочеш, – сказав батько, і наостанок поцілувавши сина в його чоло, тихенько вийшов з кімнати.

Час йшов. Чи то великий місяць, заглядав у вікно розкидуючи срібне світло по кімнаті, чи то сильні емоції які він відчував і все не давали думкам заспокоїтися, але сон ніяк не йшов до нього. Він все перевертався на ліжку з боку в бік, вдивляючись то на стелю, то на предмети в кімнаті і вже закривав очі, як раптом почув шурхіт який здавався йому дивним. Підвівшись у ліжку, він, прислухався до нього і побачив, що він доносився з коробки з чайником, яка стояла у кутку кімнати. Хлопчик зліз з ліжка і обережно підійшов до коробки. Як тільки він захотів було відкрити її, як вона заворушилася. Він трохи злякався, але його цікавість подолала хвилювання і він зробив іншу спробу, як раптом відкривши коробку він почув голос і не повірив своїм очам.

- Що так довго, я вже зачекався в цій тісній коробці сидіти! – заговорив електричний чайник. - Виймай мене скоріше!

Діставши його з коробки, хлопчик поставив чайник на стіл, що б при яскравому світлі місяця краще розгледіти його. Він навіть протер очі, щоб перевірити, чи не сон це.

- Так це я, і нічого в цьому немає дивного. Ніч сьогодні чарівна і не потрібно на мене так дивитися, ніби ти чайників не бачив?!

- Таких, не бачив, – з подивом сказав хлопчик.

Хлопчик заліз на стіл, все так же уважно роздивляючись ожилий чайник і давай знайомитися з ним: «мене Юрко звуть, а твоє ім'я як?».

- Чайник, – здивовано відповів чайник.

- Ні, у тебе має бути ім'я! – Заперечив йому Юрко. – Хм, я зараз щось вигадю.., – подивившись уважно на всі боки, він кинув погляд на назву, на коробці, і трохи зміркувавши, вимовив, – Я буду називати тебе Міртко.

- Міртко! – Повторив свою нове ім'я чайник. – Начебто нічого так, ім'я.

- Як складно виходить Юрко-Міртко, Міртко-Юрко! – Весело мовив хлопчик, знайшовши це забавним. – Дивись сніг на вулиці пішов, – і вони обидва втупилися у вікно рахуючи пролітаючі сніжинки.

- Там у магазині, де ви мене купили, ти загадав бажання, – трохи згодом запитав Міртко у Юрка. –А яке воно?