Мураха Сократ

Мураха Сократ

Мурашку Сократа було дуже нетактовно відкинуто з дороги щіткою для змітання комах та іншої дрібної живності.

— Ей, шановний! — обурився мураха Сократ. — Можна й обережніше.

— Ой, прошу пробачення. — перелякано вибачився перехожий. — Я вас не помітив.

— Ах, яка прикрість. — іронізував мураха Сократ. — Не помітив. Гадаєте, якщо маса вашого теперішнього тіла, перевищує масу мого в 4 мільйони разів, то ви маєте право мене не помічати?

— Ні-ні! — замахав руками зніяковілий перехожий. — Зовсім ні. Як ви таке про мене могли…? Просто я на зір слабую і саме забув окуляри.

— А-я-яй. — заворушив вусиками мураха Сократ. — Як необачно з вашого боку. Не добре це. Ви ж могли зовсім-зовсім нічого не побачити і розчавити мене. А мені, знаєте, страх як не хочеться перероджуватися в слимака. Ви, доречі, ким будете у наступному житті?

Перехожий важко зітхнув:

— Ох, дубом. Якщо мої розрахунки вірні, то дубом.

Чоловікові зовсім не хотілося перероджуватися в нудне дерево. Якби ж дерева мали ноги, то ще півбіди, а так — стій на одному місці 800 років поспіль, в очікуванні лісоруба. Жах.

— Співчуваю. — сказав мураха Сократ. — Кілька перероджень тому довелося побути сосною, отією, що впала і розчавила нашого канцлера. Дуже, знаєте, не солодко бути деревом: то шкідники заїдають, то дятли тебе різні задовбують, а коли гроза — взагалі трясешся…

Перехожий, почувши про канцлера, вже не слухав мураху Сократа — щось у цій історії було не так.

— Стривайте, шановний, — перебив перехожий Сократа, — але мені нічого невідомо про смерть нашого сонцесяйного канцлера під сосною. Адже всі знають, що він загинув у Битві Народів, бо в минулій реінкарнації, був видатним полководцем. Так, чорним по білому, було написано у його передвиборчій програмі…

— Так-так, у передвиборчій. Пф-ф. — скептично фиркнув Сократ. — До вашого відома, шановний, ваш канцлер ніяким полководцем не був, а бігав лісами на чотирьох, у вигляді дикої свині. І, між іншим, коли я на нього падав — він на стільки був зайнятий вирицькуванням шампіньйонів, що навіть рохнути не встиг. А перед цим, високородна дика свиня — канцлер, довший час перебував у іпостасі вірусу вітрянки. Мені про це дуже добре відомо, бо саме в той час, довелося практикувати медицину.

— Не вірю! — обурився перехожий. — Та й хто ви, взагалі, такий, щоб отак говорити про нашого канцлера?

— Так, ніхто. — сказав Сократ. — Просто мураха.

Перехожий зміряв мураху Сократа переможним поглядом:

— Ото ж бо. Гаразд, пане мурахо, заговорився я з вами. Мушу бігти.

— Кудись поспішаєте?

— Дуже. — підтвердив перехожий. — Сьогодні ж день виборів. Канцлер сам не обереться.

— Гм, дійсно. — погодився Сократ. — І багато кандидатів?

— Як то? — здивувався перехожий. — Та ж один!

— І ви за чи проти? — поцікавився Сократ.

— Звісно, що «за». Так само, як і всі.

— Ну, поспішіть бо спізнитесь виконати громадянський обов*язок. І окуляри не забувайте більше.

— Не буду. — пообіцяв перехожий та почимчикував на виборчу дільницю, уважно дивлячись під ноги.

— Гм, дубом він буде, аякже! — зробив сам для себе висновок мураха Сократ. — Чиряк, максимум.



Остап Чуйка

Відредаговано: 09.03.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись