1. Дуже дивне побачення

Мамо, ми всі тяжко хворі,

Мамо, я знаю, ми всі з’їхали з глузду

                                                           В. Цой

- Я візьму нам весла, ми сядемо на ріжок місяця і попливемо туди, де недавно

сховалося сонце. Хмари, немов хвилі, будуть омивати борт нашого човна, а ми розтинатимемо небо, поверх якого плавають зірки, немов уламки золотих кораблів, - усміхнулася дівчина, дивлячись у небо.

- Я ще ніколи не чув таких слів …

- Ти наче взагалі ще не чув нічого прекрасного. От скажи, ти слухав, як співає вітер?

Андрій подивився на неї здивовано:

- Так, я чув його звуки не раз…

- Ти чув просто звуки та не чув співу. Ти не знаєш як це казково. Люди ходять по місту, в їхніх очах відбивається сонце, а вони й не думають про це. Ти дивишся на світ, проте зовсім його не бачиш. І, мабуть, не попливемо ми з тобою нікуди. Віра пішла, залишивши розгубленого Андрія, роздратованого тим, що він не зміг знайти ніякого здорового глузду в її словах.

         Дівчина була розчарована. Спочатку їй здалося, що Андрій її зрозуміє, та вона помилилася. Її ніхто не розумів. Біла ворона – ось її ім’я.

Вона не хотіла йти додому, бо там на неї чекала тітка, яка її зовсім не любила. П’ятнадцять років тому після смерті Віриних батьків вся турбота про племінницю лягла на неї, та, на жаль, тітка не стала дівчині близькою душею. Таке бридке почуття, коли тебе не любить рідна людина…

         Віра дістала плитку шоколаду і вмостилася на асфальті прямо посеред площі. Місяць і зірки тоді сяяли так сильно, що можна було читати книги на вулиці. Не потрібні були навіть ліхтарі.

         - Що ти робиш?

         Віра здригнулася від несподіванки. Хлопець таки пішов за нею. Вона зводила його з глузду своєю ненормальною загадковістю.

- Чому ти за мною пішов? Я ж сказала, що більше нічого не буде.

     - Та ми ж лише вчора познайомилися. Не можна ж отак відразу відштовхувати людину!

     - Можна, - коротко і ясно відповіла Віра і попрямувала додому, щоб більше ніколи з ним не зустрітися. Вона вважала, що рідна душа відчувається лише з першого погляду.