назавжди

назавжди

Назавжди
Ця історія не схожа на повчальну, вона про те, що люди чинять так як велить їм їхнє серце, навіть якщо вона зі свинцю. 
***
В одному прекрасному місті жив принц. Він ніколи не виходив за межі свого величезного палацу. Цей палац був для нього цілим світом  розкошів і безтурботності. Ще з дитинства кожного ранку коли він прокидався, і навіть якщо за вікном була люта сіра зима, його кімната виблискувала від рубінів і сапфірів, якими була прикрашена опочивальня. З тих самих пір його прозвали Щасливим Принцем. Та він зовсім не знав зовнішнього світу. Тільки ластівочка  безтурботно заглядала в його вікно. Ластівочка, яка все  життя шукала своє кохання.
Та за цим палацом лежав величезний світ з горем, бідністю і війною, про які Щасливий Принц навіть не здогадувався. І його серце поволі з кожним днем стало перетворюватися з ніжного люблячого на свинцеве серце байдужого егоїста.
****
Давайте уявімо, що  поза нашим великим світом, існують інші світи – безкінечні галактики і крихітні планети.
І на одній з таких маленьких планет, де були свої жахливі загрози, у вигляді баобабів, і щастя у вигляді троянди, жив Маленький Принц.
«Як дивно, одна маленька насінинка  принесена сухим колючим вітром,  може вирости і розірвати твій світ на шматки.» 
Про це міркував Маленький Принц, кожного дня. Він жив сам на цій крихітній планеті, та вона була завелика для його самотності і така маленька для його золотого серця.
Маленький Принц кожного ранку  викорчовував на своїй планеті паростки баобабів. Він дуже швидко навчився відрізняти їх від інших нешкідливих і прекрасних рослин.
Та він був самотній. Його троянда була ніжною і беззахисною не дивлячись на те, що хизувалася своїми шипами. Та вона була неговіркою і не могла замінити вже знайомих Маленькому Принцові, людей. Він дуже сумував за Лисом та за Пілотом, якого він покинув в далекій пустелі, також самотнього, як і він сам.
***
Над пшеничним полем займався світанок. Небо і земля злилися. Все повітря було ніби пронизане наскрізь золотим промінням.
Раптом в колоссі щось поворухнулося. То старий Лис нашорошив свої руді вуха. Серце боляче і нестримно затріпотіло в неясному передчутті. Він хотів вибігти чимдуж назустріч, але не міг повірити своєму серцю. Невже це знову Він? Маленький Принц покинув  же його назавжди. Та хіба    для тих кого приручили існує поняття «розлука». Є тільки «НАЗАВЖДИ».
***
Маленький Принц точно не знав в який час потрапив. На Землі як завжди точилася війна.
Стояла вже майже зима. Прекрасне вишукане місто лежало в руїнах.  Зима і війна посипали  його попелом. Посеред цього горя зовсім незайманим, стояв палац Щасливого Принца.
Вартові не змогли зупинити  маленького босого хлопчика з золотим волоссям. Він був вдягнений не по погоді – в тоненькій білій сорочці, з його дитячої шиї золотистою змією спадав шалик. Поряд з ним йшов старий яскраво-рудий лис. Та не це все так здивувала вартових. Хлопчик був незвичайний  і дуже дивний. Він йшов і наче не помічав  навколо себе нічого, або бачив тільки щось одне – головне для себе.
Хлопчик був першим, хто прийшов до палацу в пошуках прихистку. Більше ніхто навіть не насмілювався наближатися  до палацу. Ходили чутки, що у господаря палацу свинцеве серце.
Тільки біля ганку пролетіла ластівка. Вона відчувала себе такою самотньою та покинутою.   Її кохання не витримало навіть першого приморозку, обпаливши їй крила.
І ось Маленький Принц опинився у палаці. 
Слуги в той же час кинулися його відігрівати. Через деякий час на дивного гостя прийшов подивитися Щасливий Принц.
- Як ти тут опинився  бідний хлопчику? Хто ти і звідки?
 - Хіба ти не знаєш що на Землі іде Війна? – пролунав сріблястий голос Маленького Принца.
- Справді? – вражено запитав Щасливий Принц. Його світле обличчя спохмурніло, сині очі заполонила печаль. Він притис свою долоню до грудей. Серце не билося.
- Чому воно мовчить?
- Бо воно зі свинцю, - сумно промовив Лис.
В цей час вітер відчинив вікно і через фіранку залетів холодний вітер і маленька ластівка. Вона дуже злякалася старого Лиса, та Щасливий Принц піймав її в свої долоні. Його зараз можна було назвати найнещаснішою людиною на землі.
Маленький Принц замислено мовчав. Йому раптом на душі стало так гірко. Він знову шукав друзів, а знайшов самотню байдужість.
- Хіба на  твоїй планеті, де немає від баобабів небезпеки, де ростуть мільйони прекрасних троянд, може точитися війна? – зі сльозами в голосі майже закричав Маленький Принц. – Чому коли я тут буваю, завжди війна, завжди гинуть діти і троянди?
- Я не знаю, - тихо промовив Щасливий Принц.
- Бо тобі байдуже. В тебе свинцеве серце. Та мені дуже тебе шкода, адже я прилетів до тебе, тому ти мій друг. І колись у тебе було золоте серце…
***

Маленький Принц і Лис пішли, розтанули як останнє проміння дня.
Щасливий Принц зблід і схопився за серце. Воно нестерпно боліло і горіло мов всередині з полум’я народжувалася коштовність. Щасливий Принц на очах став перетворюватися на статую.
Далі всім   відома сумна історія Щасливого Принца та його вірної ластівки. Вони загинули. Палац зруйнувала війна. На його місці збудували новий, на місці статуї поставили іншу – якогось поважного генерала, вона була вся з золота, та всередині – порожня, ніхто з людей чи птахів не шукав біля її підніжжя прихистку.
Та Маленький Принце, просимо тебе не журитися сидячи біля своєї троянди і дивлячись сорок сьомий раз на захід сонця.
Не журися, адже ти врятував тих сиріт, які вмирали від голоду, врятував Щасливого Принца, в якого зараз невмируще золоте серце.
І він, і Ластівка, і Пілот, всі вони не зникли безслідно. Вони живить у наших серцях, роблячи їх хоч трішечки золотими. Всі вони чекають на тебе, як старий рудий Лис на золотавому пшеничному  полі в ранковому промінні.
Прилітай, будь ласка, ще до нас. Нам так бракує Друзів, на планеті де гинуть діти і троянди.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше