Нічна зустріч-1

Нічна зустріч-1

Нічна зустріч-1

 

1.

У ДЕКІЛЬКОХ КІЛОМЕТРАХ ВІД МЕЙФІЛДА.

МІЖ МІСТАМИ ЮДЖИН І САЙЛЕМ.

ШТАТ ОРЕГОН, США.

СУБОТА, 21: 48.

 

У чистому нічному небі добре були видимі мільярди зірок, які з нашої грішної планети Земля були яскравими миготливими точками різної величини. Над невеликим містечком Мейфілд з ранку і донині панувала прекрасна тепла погода, що для тутешніх місць було рідкістю.

З Мейфілда по трасі, що веде в Юджин, їхав джип марки "Додж" темно-вишневого кольору. У нім сиділи двоє. Це були тридцятидворічний Біл Вудворд і Мегі Блек тридцяти років. Обоє працювали в щомісячній газеті про непізнане під назвою "Неймовірне", видавництво якої знаходилося в Сайлемі.

Спочатку вони були напарниками, яким насилу вдавалося знаходити дійсно неймовірні історії для своєї газети, а потім це партнерство переросло в те, що можна було просто назвати більше, ніж дружба, і вже тепер вони жили разом в одній квартирі. З весіллям вирішили доки почекати, благо це рішення було прийняте обопільно. На цих же вихідних Біл повинен був познайомити Мегі зі своїми батьками, що мешкали в передмісті Портленду. Але цю зустріч довелося відкласти як мінімум на тиждень.

Що ж привело їх сюди на дорогу біля Мейфілда? Всьому провиною був уранішній дзвінок від незнайомця. Саме про нього пасажири джипу зараз і думали, занурившись в довге мовчання. Мегі ображалася на Вудворда за те, що він її не повіз знайомитися з його батьками, а замість цього узяв з собою в Мейфілд. У голові ж Біла були думки лише про майбутню зустріч з незнайомцем, що подзвонив рано вранці на його домашній номер телефону.

Першою наважилася порушити тишу Мегі, що надовго запанувала :

- Біллі, може ти все-таки мені толком поясниш, навіщо ми взагалі сюди приїхали?- запитала Блек і, подивившись на Вудворда холодним та уважним поглядом, склала на грудях руки.

- Я думав ти знаєш, - здивувався Біл, кинувши швидкий погляд на свою сусідку, і знову втупився на дорогу.

- Я-то знаю. Але мені б хотілося ще раз почути про те, який ти у мене довірливий і здатний повірити якомусь невідомому, про якого ти можеш судити лише по хрипкому голосу, що лунає з телефонної трубки.

- Але навіщо тобі це?

- Я вже сказала чому. Повторися, будь ласка.

- Гаразд, повторюся, - погодився Біл, не зводячи очей з трасси.- Як ти вже знаєш, ми їдемо на зустріч до одного відлюдника, який мешкає в тутешніх лісах. Він подзвонив до мене і сказав, що минулого тижня в п'ятницю бачив НЛО недалеко від своєї хатини. На ранок на тому місці він виявив дивні сліди, немов там і справді приземлялася "літаюча тарілка". Та і самопочуття у нього було не з кращих.

Нудота і запаморочення, - розповідаючи, Біл уважно вдивлявся в дерева, що тягнулися по обидві сторони, щоб ліворуч шосе не пропустити путівець, який імовірно вів до будиночка відлюдника.- Він довго думав, потім шукав кому і куди повідомити про це. І перш ніж мені подзвонити, у нього виникло дивне передчуття, що вже сьогодні ближче до півночі повинне щось статися. Можливо, новий контакт з прибульцями. При розмові по телефону він мені дав точніші координати приземлення того НЛО.

І вже до полудня, як ти знаєш, я там побував, і все підтвердилося. Сліди і дійсно дуже дивні, та і голова у мене боліла на тому місці не просто так. Загалом, під кінець розмови наш відлюдник запропонував зустрітися сьогодні годині так о десятій вечора. Мегі, ти тільки зрозумій, можливо, ми сьогодні побачимо НЛО. Я думаю, це достатня причина, щоб зустрітися з цим відлюдником.

- Хіба не можна було призначити зустріч в Мейфілді, а не їхати до нього в хатину. Тобі не здається, що це, принаймні, дивно. Може це якась пастка?

- Пастка?!- здивувався Біл, але, помітивши путівець, що зникав в лісових нетрях, скинув швидкість, вивернув кермо вліво, перетинаючи розділову смугу на шосе, яке на даний момент було порожнє, і в'їхав в ліс.- Про що це ти, Мегі? Я тебе щось не впізнаю. Хіба ти не чула, про що я тобі тільки що говорив. Можливо, ми сьогодні уперше за свою практику роботи в такого роду газеті побачимо хоч щось, і це буде саме НЛО. Хіба тобі це не цікаво, а Мегі?

- Не знаю, Біл, - зам'ялася раптом Блек.- Ти ж знаєш, я не дуже-то вірю усім цим розповідям про НЛО. Мене найбільше хвилюють феноменальні можливості людини. Тут мені якось простіше зрозуміти, чи шахрай ця людина або він і справді обдарований якимись здібностями.

- Ти думаєш, для чого я тебе узяв, щоб ти якраз і визначила, чим є наш відлюдник. Бреше він або говорить правду.

- Я вже зараз можу сказати, що він на всі сто процентів бреше. Люди, які живуть довгий час в лісі, занадто самотні і не дуже товариські. Від самотності і без коштів для існування можна цілком з'їхати з глузду. Він тобі говоритиме все, що завгодно аби по довше з тобою побути.

- Але сліди від НЛО в лісі він не вигадав. Я їх бачив на власні очі. І коли б не вони, я б з ним не став зустрічатися.



FoxMulder

Відредаговано: 24.06.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись