Не йди!

   Дощ з неймовірною силою тарабанив по вікнах, намагаючись увірватись усередину. Блискавки у небі створювали різнокольорові візерунки. Сильний порив вітру відчинив вікно, заповнивши приміщення реанімаційної палати свіжим дощовим повітрям. Від удару грому з блискавкою у лікарні зникла електроенергія. Згасли вогні апарату штучної вентиляції легень. «Тільки не це!» - вигукнув Влад. Серце його коханої зупинилось…

  Похмурий осінній день не викликав бажання йти на лекції. Влад не міг змусити себе встати з такого теплого м’якого ліжка. Однак, сварливі вигуки матері, швидко розігнали лінь хлопця. Влад був єдиною дитиною у сім’ї, матусиним пестунчиком. Влад зростав у сім’ї людей з робітничими професіями  - батько – столяр, а мати швея-мотористка. Батьки з дитинства намагались дати синові те, чого не було в них. Увагою хлопець також обділений не був. Батьки мріяли, що син виросте, отримає диплом про вищу освіту, стане успішним та не працюватиме, як вони, усе життя на «чужого дядька». Природа Влада розумом як і красою не обділила. Високого зросту, атлетичної тіло будови, з сіро-блакитними очима, ніжною посмішкою та барвистим голосом, брюнет, мрія будь-якої дівчини. Однак, хлопця у його 20 мало цікавили, як він казав «телячі ніжності» з дівчатами. У Влада була мрія – стати успішним бізнесменом, щоб його батьки важко не працювали, а подорожували, побачили світ, щоб не думали про те, де завтра заробити грошей. Влад обожнював своїх батьків. У них були надзвичайно довірливі відносини, жодних таємниць та недомовок. Якщо виникали непорозуміння вони спільно все обговорювали та спокійно вирішували. Інколи у Влада були «напади ліні», але мати швидко давала сину ліки від цього захворювання, нагадуючи про його мрію. Такого «казкового пенделя» мати дала Владу і сьогодні. Швиденько одягнувшись, сьорбнувши чаю, поцілував свою матусю у щічку та побіг «гризти граніт науки». Забігаючи до університету Влад збив з ніг тендітну рудоволосу дівчину. Папери, котрі несла дівчина, порозлітались у різні боки. Дівчина упала на холодну, викладену плиткою, тверду підлогу. Від болю очі наповнились сльозами, проте вона навіть не зойкнула. Намагаючись підвестись вона зрозуміла, що нога шалено болить, через що вона не може стояти. Влад намагався вибачитись, щось бубонів собі попід ніс, простягнув руку, щоб допомогти дівчині підвестися з підлоги. Присутні у вестибюлі студенти збирали порозкидані папери. Не довго роздумуючи, Влад підхопив цю тендітну пір’їну на руки, неквапливо прямуючи до медичного кабінету університету. Дівчина присоромилась, від цього у неї з’явився рожевий рум’янець на щічках.

• Ти перша кого я несу на руках, -  з посмішкою на устах сказав Влад.
• Гляди не впусти, а то довго доведеться носити, - віджартувалась дівчина.
• Мене Влад звуть, а тебе пір’їнко? -  запитав хлопець.
• Вікторія, -  представилась дівчина.

Влад дивився на цю рудоволоску, з карими очима, кирпатим носиком і не міг відірвати погляд.

• Чого застиг? Прийшли уже! Ти що заснув? - перепитала дівчина.
• Вибач, замріявся. Уявив як носитиму тебе на руках аж до пенсіїJ

Обоє зайшлись реготом. З цього дня ці двоє уже були нерозлийвода. Владу і Вікторії було добре у компанії одне одного. Як виявилось Вікторія перевелась до групи Влада з іншого вишу, оскільки переїхала до цього міста нещодавно. У хлопця з’явилась подруга з котрою було приємно «гризти граніт науки» та проводити дозвілля. На період літніх канікул «солодка парочка», як їх прозвали одногрупники влаштувались на роботу в заклад швидкого харчування, щоб не сидіти на шиї у батьків. Батьки Вікторії також були з простого люду. Батько -  інженер, трудився на підприємстві автобудування, а мати працювала бухгалтером у школі. Батьки Влада та Вікторії жартували, що якщо надалі так розвиватимуться стосунки вони породичаються. У Влада та Вікторії були чіткі плани на життя, тому побудова сім’ї в найближчі три роки не входила до їх бізнес-плану. Університет «солодка парочка» закінчила, отримавши дипломи з відзнаками та пропозиції працювати у фінансовому відділі найбільшої компанії міста. Василь Петрович Любіцький, директор величезного холдингу «Перун», презентабельний мужчина, міцної тіло будови та високого зросту, з пишним срібного кольору волоссям та доброю посмішкою, з студентської лави товаришував з ректором університету. Тому, часто відвідував, з його дозволу, захист дипломних робіт студентами-випускниками приглядаючи у свою команду розумні, прогресивні, молоді кадри. Цього року він обрав Влада та Вікторію, котрі блискуче захистили свої роботи. Це люди з амбіційними планами на життя. Саме у них Василь Петрович побачив себе, адже у студентські роки він був таким же. Завдяки своїм здібностям, амбітності, важкій праці йому вдалось збудувати таку багатомільйонну імперію.  

   Вперше за всю історію підприємства було два фінансисти. Влад та Вікторія працювали пліч-о-пліч на благо фірми. На перший погляд шалені ідеї цієї пари здавались нереальними, проте Влад та Вікторія реалізовували все до найменших дрібниць. Завдяки такій командній роботі «Перун» швидко освоював нові ринки, розвивав нові напрямки роботи, що ще більше примножувало капітал. Уже за рік «команда 2В», так охрестили колеги Влада та Вікторію займали посади заступників генерального директора. Вони дуже швидко рухались кар’єрними сходами.

  Василь Петрович вирішив, що настав час створити дочірнє підприємство «Торнадо», для розвитку нового напрямку діяльності холдингу, запропонувавши Владу та Вікторії посаду директора та заступника, але зауважив, що вони самі повинні вирішити розподіл цих двох посад між ними. Яким же було його здивування, коли обоє відмовились від посади директора на користь один одного. Таке у практиці Василя Петровича було вперше. А тому він вирішив, що у цього підприємства буде два директори, адже хто з них кращий він визначити не міг.