Пролог

Моє ім'я Емілія, але для близьких я Емі. Цього року я закінчила школу і була цьому дуже рада, адже тепер я поїду вчитися в університет. 

Як би дуже я не хотіла їхати мене тримала одна людина - мій батько. Його ім'я - Сергій він будівельник і я вдячна йому адже без нього я не змогла поїхати. Я не хотіла його залишати.

Я прокинулася від того, що продзвенів будильник. Я встала і почала свої ранішні процедури після чого я переодягнулася в джинси та білу футболку і зійшла в низ. Там мене зустрів батько.

-Доброго ранку, доню, як спалося? - з турботою запитав тато.

-Добре навіть дуже. - з острахом відповіла я. - Буде важко без моєї кімнати, а в гуртожитку.

-Не хвилюйся з часом ти звикнеш. Але ти впевнена, що хочеш поїхати зараз, адже літо тільки починається? - вже не вперше запитує батько.

-Я хочу звикнути до нового міста та й до того ж я можу знайти роботу на літо і підзаробити - я не хотіла, щоб я залежала від батька він і так довго утримував мене. - А як ти без мене?

-Я вже тобі говорив, що тобі не потрібно турбуватися за мене я сам зможу впоратися. - відповів батько.

-Ти впевнений? - знову перепитала я тому що знала, що залишати його самого на довго не можна.

-Доню, не хвилюйся вчора дзвонила тьотя Люба і сказала, що ти можеш пожити в неї. Вона тобі допоможе. - обережно розповів батько тому що знав, що я не дуже хотіла приймати її допомогу. Я вважала, що вона не така вже і мила, навідміну від тата, який вважав, що його сестра найдобріша в світі. - То що їдьмо, бо дорога дальна.

Всю дорогу я думала про те чи зможу я знайти нових друзів, як мене приймуть в гуртожитку, як тато буде без мене. Мої думки перервала наша зуминка. Це означало, що ми вже приїхали. Тьотя Люба була юристом тож жила майже в центі міста. Від неї до мого університету було тільки два кілометри.

Коли ми постукали в двері нам відчинив дядя Артур (чоловік тьоті Люби ).

-Ви вже приїхали. Сергію як я рад тебе бачити, а це і є наш майбутній режисер. - обняв мене.

-Доброго дня. Як життя? - з радістю запитала я. Дядю Артура я дуже любила. Я добре пам'ятаю, що кожного разу під час приїзду він привозив смаколики та подарунки.

-Дуже добре. Дякую, що спитала, а у тебе? - запитує у відповідь усміхаючись.

-Добре. - відповіла я усміхнувшись у відповідь.

-Що ви стоїте заходьте в дім. Я покажу тобі Емі твою кімнату. - показуючи на другий поверх.

Я з дядею Артуром пішла розглядати кімнату. Вона мені дуже сподобалась її відтінки та меблі виглядали дуже гармонійно. Зійшовши на низ я побачила, що батько заніс в дім мої речі.

-Мені щойно подзвонили з роботи мені потрібно повертатися. Вибач сонечко. - засмучено розповів чоловік.

Я нічого не відповідала. Єдине, що я зробила це підійшла і обійняла його, сказавши на вухо - Дякую тобі.

-Ну все бувайте. Не забувай дзвонити мені кожен день. Ясно? - запитав тато.

-Ясно. Не хвилюйся. - заспокоювала я батька.

Коли двері зачинилися ми з дядею Артуром сіли в кухні і почали пити чай. Ми сиділи і розмовляли. Він питав мене як я жила, чому я вибрала саме професію режисера, чи не хвилююся я. Нашу розмову зупинило відчинення дверей. В цей момент зайшла тьотя Люба. Ми привіталися з нею і продовжили чаювання в трьох.

-То чому ти приїхала скоріше? - запитала тьотя Люба, дивлячи мені в очі.

-Я вирішила приїхати швидше для того, щоб за літо підзаробити трохи.- відповіла я. - Не сидіти ж мені на шиї батька.

-Це розумне рішення, - сказала тьотя Люба і продовжила пити каву. Я не могла стримати свою злість. Вона завжди ставилася до мене, як до людини яка нічого не робить хоч це було не так. Я завжди робила все сама навіть якщо не виходило все з першого разу я не зупинялася. Після розмови я пішла в свою кімнату. Речі з коробок я не розпаковувала.

Наступного проснувшись я побачила, що нікого не має в дома. Напевно вони вже пішли і я вирішила довго не засиджуватися. Я поснідала і вирішила пронулятися заодно знайти підзаробіток. Я зайшла в кафе і взяла собі капучіно. Виходячи з кафе я наштовзнулася на дівчину. 

-Вибач будь ласка. - вибачалася я радівши, що  я не розлила на неї напій тому що в перший же день найти ворогів я не хотіла.

-Не бійся все добре. Ти недавно тут? - з здивуванням запитала дівчина. - Я тебе ще здається не бачила.

-Я  вчора переїхала сюди. - відповіла я.

-Слухай може зайдемо в кафе, познайомимося краще. Якщо ти звісно не проти? - швидко відповіла дівчина.

-Звісно ні. - радісно відповіла я. Я хотіла познайомитися з нею. Можливо ми подружимося.

Ми сіли за вільний столик і дівчина почала розпитувати

-То як тебе звати?

-Моє ім'я Емілія, але близькі називають Емі.

-А як мені до тебе звертатися? - запитала дівчина витріщяючись на мене.

-Називай, як тобі зручно. А твоє ім'я? - запитала я в відповідь.

-Вибач я Молі. - сказала дівчина подавши мені руку.

Я потиснула їй і руку і замовчала. Але Молі мовчати не хотіла. Вона хотіла дізнатися в мене все.

-То чому ти приїхала?

-Я приїхала сюди навчатися.

-Але ж зараз літо?

-І що? Я не бачу тут нічого такого.- здивовано відказала я. Для мене це було нормально. - А хіба ти не по тій самій причині тут?

-Я тут живу вже давно. Слухай, ти маєш плати на сьогодні?

-Якщо чесно маю.

-Які це в тебе можуть бути плани?

-Мені потрібно знайти роботу на літо. - з незадоволенням відповіла я. Я не хотіла відповідати, але я не брешу тому відповіла чесно.

-О, ясно. Якщо хочеш я можу тобі допомогти, якщо хочеш?

-Як ти мені допоможеш? - здивовано відповіла я.

-Якщо ти не проти готувати чи прибирати то я можу знайти тобі роботу.

-Звісно ні. Я не боюся такої роботи. - впевнено відповіла я.

-У мого тата є друг у якого досить великий дім, а покоївка пішла у відпустку на літо. Я можу запитати чи не зможе він поговорити з ним. То як? Ти згідна?