Німий оратор

Від автора

Вчора я майже помер, не знаю чи пощастило мені. Уже не впевнений де і що. Мабуть, ще ніколи я не був настільки знесилений. Записую цю книгу, як останній шанс підтвердити власний погляд. Я все дитинство говорив перед натовпом ‒ іграшка в руках батька. Тепер настав час помовчати перед самим собою(тим більш, що говорити я вже не можу) й дати волю записаним словам, бо я знаю, що існують закони мови, які невпинно кудись ведуть.

Нехай цю книгу сприймають, як смерть і народження водночас.

Ми бачимо смерть і народження інших істот, предметів і явищ, але ніколи не бачимо як народжуємось і вмираємо самі. Ми боїмось невідомого, його повсюдного дотику. Астору ‒ це те, що лякає мене найбільше. Шість букв і стільки мороки. Я розкажу, як я поступово вмирав.

Атрощенко Павло

Подобається

#4088 в Фентезі
#1346 в Містика/Жахи

У тексті є: супергерой поруч, таємниці пошук відповідей, пригоди ілюзії тривога

Відредаговано: 12.03.2021

Додати до бібліотеки

Поскаржитись