Життя родини

У великому місті Локренс живе звичайна дівчина, яка навчається в 10 класі. Її батьки дуже зайняті роботою і тому дуже часто буває так що вони приходять додому пізно. Та дівчина вміла використовувати відсутність батьків і часто виходила на прогулянку з друзями. Це був чудово проведений час. Марго ніколи не пила тому, що вважала це неприйнятним для дівчини шкільного віку. Друзі вважали її дивною та вона все ж вміла і без випивки бути напрочуд веселою. Завжди на різні вечірки її запрошувала найкраща подруга Ані. Вони дружили ще з дитинства, бо їхні батьки жили поруч і допомагали один одному з роботою. Вони схожі на сестер-близнючок, бо зазвичай одягалися практично однаково,їм подобалась та ж сама музика та таке подібне.

Це була чергова вечірка, я веселилась навіть вимкнула телефон, щоб ніхто не псував цей вечір проте дарма. Ми танцювали говорили сміялись та на кінці вечора я вирішила ввімкнути телефон.

Чорт, двадцять пропущених від мами та двадцять п'ять від тата, мені гаплик. Не знаю, як відреагують батьки, але це буде погано. Хоча ні скажу, що я спала, а телефон був у вітальні і тому не чула.

Виявилось, що у цей день батьки повернулися до своєї домівки раніше і помітили мою відсутність доньки. Вони шукали мене у лікарнях, моргах, відділках поліції. Через  деякий час батьки  безнадійно лягли спати в надії, що я скоро повернусь цілою та неушкодженою.Через кілька годин я була у будинку, я була здивована побачивши пальта мами та тата і не знала чого очікувати від батьків. Батьки одразу піднялися і побігли до коридору, де стояла в ступорі та нерозумінні стояла я.

-Де ти вешталась. Ми тебе всю ніч шукали, а ти повернулася додому пізно ввечері і ніби нічого не сталося?-в очікуванні відповіді запитала моя мама.

-Я не очікувала, що ви прийдете раніше- винно відповіла я.

- Не очікувала? То це не вперше.-з здивуванням запитала мати,(Аманда Сейслі).

Я винно опустила голову та просто мовчала.

-Як ти могла? Ми хвилювалися. Ти на дзвінки не відповідаєш, гуляєш не знати з ким і тепер просто мовчиш. Ні я цього не пробачу і як покарання ти поїдеш до своєї бабусі у село і навчатиметься там?- з гарячу відповіла мати дивлячись на те як я відреагую.

 -Що? Але....але це несправедливо, ви не можете так зі мною вчинити. А як же мої друзі , як Ані?- зі стурбованістю запитала я, знаючи, що покарання матері не змінити.

-Не треба було вертатись по ночах не знати де. Тепер подумай про свою поведінку коли збиратимеш речі.-відповів тато (Деймонд Сейслі), який й досі не розумів, що коїться та коли зібрався з думками було вже пізно.

І ображена я мовчки пішла збирати речі.Мати одразу викликала таксі та я не сказавши ні слова сіла в авто у мене не було слів. Батько ще довго сперечався з мамою та її рішення було не змінне. Сидячи у зручному кріслі таксі я думала чи зрадіє бабуся прибуттю улюбленої внучки дізнавшись за що мене сюди відправили? І як мене сприймуть у новій школі? Як відреагує Ані? Чи матиму я друзів у бабусиному селі? Питань було більше ніж відповідей.