Новорічне інтерв'ю

Візит Темряви

На місто накинула своє чорне покривало ніч, за вікном білими метеликами пролітали сніжинки, вони линули чимдуж до землі, намагаючись швидше приховати її від морозу та вітру. Зима взяла управління в свої руки і невблаганно знищувала всі різнобарвні, позбавлені витонченого холодного смаку, залишки роботи мрійниці Осені.

Молода дівчина засиділась на роботі, завершуючи останній огляд матеріалу, який підготувала для друку. Темне, скручене у вузол волосся, тонкі окуляри, що постійно активно намагалися зіскочити з носа та олівець за вухом, були візитівкою Соломії, ну, так принаймні вважали її колеги-журналісти, які дуже тепло ставилися до жвавої талановитої дівчини, що постійно знаходила незвичайні матеріали для своїх репортажів та оглядів.

- Так, ось сюди ще допишемо про атмосферу…о, а тут забагато місця тому дядечку виділила… хм, наче непогано вийшло, - Соломія прикусила губу і припинила писати, вглядаючись в сніг за вікном, - все це чудово, але так хочеться чогось незвичайного, казкового, і де в нашому сірому світі щось таке знайти перед Різдвом…

- А якщо не в вашому?, - поруч з дівчиною пролунав тихий голос, що наче патока повільно та тягуче заповнював навколишній простір.

Світла в кімнаті ставало все менше, здавалось, що ніч згадала про маленьке офісне приміщення, яке ще не накрила своїм покривалом, і квапливо почала виправляти свою помилку.

- Хто тут?, - журналістка закрутила головою в пошуках співрозмовника, так як була впевнена, що на роботі, окрім неї, нікого не залишилось.

З чорноти дальнього кута, в якому стояла шафа з книгами, вийшла висока фігура, джгути темряви ластились до постаті незнайомки, обличчя якої приховував каптур, але навіть він не міг позбавити відчуття порожнечі, що притаїлася під накидкою, яка притягує до себе погляд і манить в свої холодні тенета.

- Я – частина цього світу і багатьох інших реальностей, та кого бояться та обожнюють, ставлять в протилежність світлу, яке не могло б існувати без мене, так як втратило б свою специфічність без антиподу, - спокійно відповіла жінка.

- Ох, ви – Темрява, - майже не дихаючи, прошепотіла дівчина.

- Так, дівчинко, саме так, - постать почала помалу наближатися до робочого місця Соломії. – Ну, що ти мені скажеш, дитино, хочеш подарувати своєму світу трішечки сповненою магією казки з іншого виміру?

- Еее… ттак, звісно хочу, - закивала журналістка. Дівчину почав захоплювати професійний азарт, що активно заганяв подалі всі сумніви та побоювання.

- Добре, дуже добре, - Соломії, по голосу співрозмовниці, здалось, що вона посміхається. – Тоді я тобі розповім коротку історію…

Одного разу, молодий, симпатичний і дуже самовпевнений дракон, вирішив, що хоче володіти класичною магією, яка була недоступною для його раси. Він витратив десятиліття, щоб зрозуміти принцип руху енергії в тілах живих істот та її взаємодію з навколишнім світом. За період експериментів він став чорним чародієм, оскільки доводилось працювати з еманаціями смерті та знищувати розумних істот задля своїх експериментів. Райдужна аура почала видозмінюватись і молодий некромаг отримав можливість об'єднати те, чого раніше поєднувати не могли - магію людей та іскру сили дракона. Зрозумівши цей факт, дракон почав все частіше звертатися до Темряви, яку вважав першоосновою всього світу, наймогутнішою сутністю, яку тільки можна собі уявити. Вийшло так, що він, прихиляючись перед нею, віддав Темряві свою душу, в розумінні смертних істот це було схоже на своєрідне кохання. Дракон дуже жалкував, що не може передати свої сили нікому, адже його рід відвернувся від нього і він самотньо проживав в печері, що знаходилась на вершині гори біля Чорного лісу.

Одного разу дракон, у людській подобі, відпочивав після купання в холодній воді озера, що знаходилось в глибині його печери, аж раптом до нього підійшла молода оголена дівчина, і молодий некромаг з першого погляду зрозумів, що вона його доля, навіть не думаючи про те звідки незнайомка взялась. В дівчині прекрасним було все - і довге чорне волосся, яке мов крило ворона переливалось в світлі палаючого заходу сонця, і темно-сині, чаруючої глибини, очі, в яких дракон тонув, наче в безмежному океані, і граційна ідеальна фігура, кожен вигин якої просто прохав доторкнутися до нього, даруючи неймовірній незнайомці свою ніжність... чоловіку хотілось віддати цій чарівниці всього себе, подарувати незабутні миті насолоди, щоб побачити тепло усмішки в її холодному погляді.

Та ніч була дивовижною, її дракон-некромант запам'ятав на все життя, і я її пам'ятаю...

- Тією дівчиною були ви, - зрозуміла журналістка.

- Так, дитино, тією дівчиною була я… і саме тоді, після повного єднання, ми зачали нове життя, а пізніше з'явилося наше дитя - носій сили двох сутностей, які так хотіли побачити продовження себе в новій живій істоті в тому світі...

- Неймовірна історія, - прошепотіла Соломія. – Але як це стосується казки, яку я зможу принести в цей світ з іншого?

- Розкажи її, - відповіла Темрява дівчині. – А ще я подарую тобі можливість поспілкуватися зі своєю донькою та її обранцем. Частинки душі та сили Морани деякий час жили в вашому світі, думаю буде логічним, якщо він дізнається її історію.

- Інтерв’ю… новорічне казкове інтерв’ю!, - Соломія підхопилася на ноги і почала ходити кімнатою, прокручуючи в голові запитання, які були б доречними в передсвятковий період. Аж раптом дівчина спохватилася, що не сама в кімнаті і сіла на своє місце. – Вибачте, задумалась… а що означають ваші слова про те, що частинки душі вашої доньки жили в цьому світі?

- Коли ми з моїм обранцем створювали матеріальну оболонку для сутності нашої дитини і розміщали в ній душу, ми знаходились в просторі без часу, в міжсвітовій зоні, де я є основою. Частинка моєї енергії, що формувала її душу, і іскра сили дракона її батька, вирвались з загального потоку і влились в зародки життя на Землі. В результаті народилось двоє дітей, які були носіями цих частинок. Структура їх рідних душ була неповноцінною, через закритість світу. На Землі енергія життя, вже давно, формується через ділення сутностей, інколи виділена батьками частка є достатньою, і новонароджена людина виростає цілісною особистістю - з чистими мріями, видатними здібностями і сильною енергетикою, яка розвилась з подарованої частки протягом життя. Але більшість населення живе там як неповноцінні істоти, вони позбавлені всього цього, і не здатні ні на що, крім сліпого існування в заданих рамках створеної системи, вони народжують собі подібних, з кожним поколінням слабших людей, що призводить до руйнування світу в цілому.




Поскаржитись