Нірвана, або духовні пошуки Колобка (фрагмент)

1. Початок.

Жив-був Колобок. Він сидів на підвіконнику, куди поклали його Дід і Баба. Звідси йому через вікно було добре видно шматок порослого травою подвір"я й стежку, що вела до лісу і кудись далі. А куди - Колобок цього не знав. Він чув, що є якісь далекі краї, він бачив через вікно затягнуті синім димком гори, що виднілися далеко на обрії. І часто йому хотілося піти і у ближній ліс, і у ті далекі гори, і в інші місця, про які він чув з розмов Діда й Баби. Але в хаті було тепло. затишно, завжди було що їсти. А там, за вікном, був незнайомий і небезпечний світ. А ще, як казали Дідо з Бабою, в лісі жили страшні голодні звірі, котрі могли його з"їсти.
Та одного разу, набравшись сміливості, Колобок таки зістрибнув з підвіконника надвір, і покотився стежкою в напрямку лісу. Надворі яскраво світило сонце, трави зеленіли, квіти манили своїм запахом і красою, над ними літали й дзижчали різноманітні комахи. Весело котився Колобок стежкою. Вдалині, за урвищем, виднілися затягнуті туманом сині гори. На них не було ані трави, ані інших рослин, тільки каміння й хмари. Тепер Колобок бачив в одній з цих гір печеру, на вході до якої сидів непорушно в позі лотоса Сірий Вовк. Погляд Вовка був такий самий незворушний, холодний і суворий.
Щось манило Колобка в ті гори, котрі, як чув він від Діда з Бабою, люди називали Карпаталайськими. Але там було страшно й холодно. Тож Колобок продовжував котитися протореною стежкою, залишаючи гори обабіч, а непорушний Сірий Вовк проводжав його суворим поглядом.
І ще не раз виринатиме в пам"яті Колобка цей образ Сірого Вовка, що сидить у позі лотоса в холодній далині Карпаталайських гір.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше