Інструмент

Грудень 2019

Грудень 2019

Сталось те, чого так вже давно всі чекали, із затягнутого хмарами неба нарешті посипався дрібний сніг. Перші сніжинки, варто їм лишень торкнутись землі, чи іншої поверхні, відразу танули, навіки зникаючи, не залишаючи по собі ніяких слідів. А на їх місце мирно вже влягались наступні такі легенькі частини замерзлої небесної води. Так одна за одною, створювали білосніжний шар, який позначав настання зими.

Та це природне явище мало хто запримітив, оскільки вечір вже поступово заволодівав світом, крихітні білі сніжинки вже мало кому помітні, особливо тим, які у такій порі доби сиділи у своїх домівках та дивились куди завгодно тільки не у вікно. У одній, фактично нічим не примітній квартирі, яких у, не такому вже великому місті, де мешкала сім'я лишень із трьох осіб: батька, матері та їх чотирнадцятилітньої дочки, також ніхто не запримітив, що за стінами та склом, які відділяли їх від решти світу, вже на повну сипле сніг. Вони мирно сиділи за столом, просто руками оббирали рибу, яку купив чоловік, відразу ж їли її, попутно роблячи невеличкі ковтки гарячого чаю, розмовляли про звичайні побутові речі, щось на типу того, як у кожного із них пройшов сьогоднішній день. Позаяк нічого цікавого не відбулось, ця розмова має ризик швидко забутись, власне як і цей день.

Красива дівчинка-підліток, котра дуже схожа на свою матір, більшість часу просто мовчала. Могло виникнути враження, що вона занурена у власні роздуми чи перебувала у полоні своїх мрій. Але це не так, вона уважно слухала кожне слово, якими між собою обмінювались батьки, при цьому, не перериваючись, далі смакувала таку улюблену копчену мойву. Доволі тендітна, але може у такому юному віці похвалитись фігурою, що наближена до ідеалу, або ж такою і є. На лівій руці красувався невеличкий золотий браслет, який їй подарували батьки на один із попередніх днів народжень. Не часто любила заплітати довге чорне волосся, але гребенем по ньому проводила кожного ранку. На увесь цей світ дивилась своїми прекрасними блакитними очима, що постійно, не залежно від настрою, випромінювали радість до життя та оптимізм. А посмішка, яка не рідко з'являлась на її миловидному личку, тільки вміло доповнювала увесь цей образ. Особливою родзинкою, котра додавала шарму, розкішний вигин верхньої губи.

- Ія! - раптом із награним докором звернувся до неї батько. - Ну хіба так поводяться справжні леді? - вже із сарказмом завершив він.

Дівчина відразу зрозуміла, що він цих хоче сказати, оскільки вона, до цього, закинула до рота цілу рибину, при цьому, здавалось би, зовсім не помічаючи, витерла жирні долоні об темну футболку, в яку вдягнена. Та перед тим як щось відповісти, ретельно прожувала мойву, зовсім не переживаючи, що там є і голова з очима, та не боячись, що дрібні кістки можуть застрягти між зубами. А потім запила все те чаєм, навмисно голосно сьорбаючи. Батьки дивились на все це, водночас із докором, але ще і з іронією.

- Ні, не роблять, - нарешті сказала Ія, обдарувавши батька з матір’ю своєю коронною посмішкою.

Старші члени родини нічого на це не відповіли, тільки похитали головою, вже давно звикли до такої поведінки дочки, тільки засміялись, а батько легенько розбурхав їй волосся, що дівчині не дуже сподобалось. Відволікшись на кілька секунд, вони продовжили бесідувати про сьогоднішній день, все ще не помічаючи, що за вікном, сипле сніг.

Їх буденну бесіду, таку душевну і милу, перервав раптовий дверний дзвінок. Всі троє аж здригнулись, наче це не щось надзвичайне, що ніколи раніше не чули та не знали, що воно таке. Вмить поглянули в той бік, звідки цей звук долинув, але все ще продовжували непорушно сидіти, наче це їх скам'янило.

- Хто ж це може бути? - нарешті спитала матір, але відповіді на це питання, звісна річ, їй ніхто із присутніх не міг дати.

Здається усвідомивши всю цю безглузду картину, вона мовчки підвелась, рушила геть з кухні, аби таки подивитись, хто ж це до них завітав та з якою метою. Не забувши перед тим також витерти руки від жиру, але вже у чистий рушничок. У гості вони нікого не чекали, враховуючи те, що не часто до них хтось приходить, особливо посеред тижня, та без попередження. Вже у коридорі вона увімкнула світло, щоби краще орієнтуватись.

Коли ж господиня помешкання таки відчинила двері, стала наче вкопана. Вона, круглими від здивування та завороженні очима дивилась на постать, що постала перед нею. Не знав, що їй робити, що говорити, і чи взагалі щось з цього в даній ситуації доречно. Руки з колінами стали тремтіти, серце шалено калатати, язик пересох, у горлі став ком, який не випустив би звідти жодного звуку. Дихання уривчасте, а на чолі відразу ж виступив піт. Здавалось, навіть волосся стало дибки.

Прямо перед нею стояла красива молода дівчина, у чорній, теплій куртці, на якій виднілись мокрі сліди мертвих сніжинок. Такого ж кольору штани та високі черевики. На жінку дивилось миловидне личко де відбилась своєрідна меланхолійна естетика, її блакитні очі випромінювали смуток, а крім того, наростаюче здивування. Кутики губ, здавалось, ніколи, або ж дуже рідко, розширювались у посмішці. Чорне волосся обрамляло її обличчя, завершуючи цей образ.

Жінка і дівчина просто мовчки дивились одна на одну, перша, здавалось би, не вірила власним очам, емоціям та сподіванням, які за довгі роки знову з'явились. Її тремтяча щелепа таки зуміла розімкнутись, а ком у горлі випустив ті кілька звуків, які вона так хотіла вимовити.

- Ія?

Жінка не зрозуміла, чи сказала це ім'я голосно, майже криком, чи пошепки, зовсім не чутно, але той факт, що його почули у кухні, міг би дати відповідь на це питання. Здавалось би, десь здалеку, можливо навіть з іншого світу, до її вух долинув дзвінкий голос доньки, яка подумала, що матір звертається саме до неї.



Демянів Юрій

Відредаговано: 10.05.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись