Обійми Сну

Зі збірки "Казки Старого Світу"

↑ Обійми сну↑

Колись дуже давно, коли ще світло Дажбога милостиво осяювало землю, а дерева та гори вміли говорити, у невеличкому селищі, що сховалось між густим лісом та сірими скелями, жила маленька дівчинка на ім’я Юрена. Батько її, старий мисливець Білогор, минулої зими загинув у лісі, і відтоді вони з мамою жили самі, під охороною Тура, кошлатого батькового пса.

Юрені було лише дев’ять років, але вона вже допомагала матері по господарству: збирала дрова, носила воду з криниці, а іноді – ходила на полювання. Хоробрий Тур завжди супроводжував дівчинку, адже його міцних зубів та гострих пазурів боялись навіть ведмеді.

Одного прохолодного весняного ранку, напередодні свята Жайворонків, Юрена прокинулася разом із сонцем, щоб допомогти мамі приготувати солодкі святкові пряники.

Дівчинка підбігла до маминого ліжка і побачила, що вона досі спить. 

— Мамо, прокидайся, вже ранок!

Юрена поторсала маму за рукав, але жінка не прокидалась.

— Мамо, мамо! Час пекти святкових пташечок!

Дівчинка прибрала з маминого обличчя золотаві прядки волосся, торкнулася її повних рожевих щік, і гаряче дихання сплячої зігріло її долоню. Дівчинка покликала знову, але мама лише солодко позіхнула, і повернулась на інший бік.

Юрена вражено завмерла, у її круглих блакитних оченятах заблищали сльози.

— З мамою щось сталося, — прошепотіла дівчинка. – Треба покликати старого волхва Ладомира, він знає безліч замовлянь і обов’язково їй допоможе!

Оглянувши жінку, сивобородий волхв скрушно похитав головою.

— Душу твоєї матері полонив могутній бог Сон, що живе у срібному палаці на Сніговій горі. Старий Сон закохався у неї, і бажає з нею одружитися. Доки її душа в обіймах Сну – вона не зможе прокинутись.

— Що ж мені робити?

Юрена у відчаї стисла кулачки, не звертаючи уваги на Тура, що крутився поряд, торкаючись прохолодним носом її щоки.

Ладомир замислено насупив брови.

— Волі бога сну неможливо опиратися. Він відпустить твою маму лише за власним бажанням, або ж…

— Або ж? – дівчинка затамувала подих.

— Ти можеш визволити її. Сон не можна перемогти, але його можна обдурити. Срібний палац знаходиться на самому вершечку Снігової гори, відшукай душу своєї матері і, хто знає, можливо ти зможеш її врятувати.

Подякувавши старому волхву, Юрена швидко приготувала сніданок, на випадок якщо мама прокинеться, зібрала в торбинку їжі, води, та вдосталь сухих скіпок, і покликавши Тура вирушила в дорогу.

Велична Снігова гора ховалася за густим лісом, що починався неподалік від їх будиночка. Вже давно надійшов березень, але сила богині Мари досі тримала ліс у своїх крижаних обіймах. Перші весняні проліски, що сміливо прокрадалися з під землі, здавалися зовсім маленькими поруч з високими сніговими заметами. Повітря було тихим, холодним і свіжим.

Юрена щільніше загорнулася у теплу мамину хустку, і гукнула Тура, що вже ганявся за птахами:

— Не час полювати, Туре! Ми йдемо рятувати маму!

І маленька хоробра дівчинка зникла серед дерев, а відданий пес поквапився за нею.

Темно і холодно було в лісі. Сонце ховалося за хмарами, пташки змовкли, а ціпкі гілочки кущів жадібно тягнулися до дівчинки. Іноді їх довгі тремтячі віти коливалися, наповнюючи тишу лісу похмурим шарудінням. Навіть хоробрий Тур перелякано підстрибнув, коли з лапатих гілок ялинки впала важка грудка снігу.  Час від часу їх турбував сумний голос Лісовика, але навіть це не зупиняло Юрену. Дівчинка лише щільніше загорталася у хустку, згадувала теплу мамину усмішку і сміливо крокувала вперед.

Жовте око Дажбога вже височіло над лісом, коли Юрена та Тур нарешті зупинилися перепочити біля широкої напівзамерзлої річки. Дівчинка назбирала сухих гілочок, і, подякувавши Лісовику, розпалила вогнище. Роззираючись навкруги, вона з насолодою зігрівала затерплі пальці. Тур примостився поруч з нею, і задоволено мружився, втішаючись теплом.

Юрена поглянула на вершечок Снігової гори, що височів над лісом, немов худий сивий велетень, і рішуче промовила:

— Я обов’язково туди дістануся! Але як обдурити його? Адже бог Сон надзвичайно могутній!

— Старий Сон отримав своє ім’я не просто так, — почувся поруч з дівчинкою тихий мелодійний голос.

Юрена озирнулася і побачила тоненьку постать мавки, що зацікавлено виглядала зі стрункого стовбура черемхи. Вона мала прекрасні чорні очі і ніжно-смарагдове волосся. Обличчя мавки було ще блідим і прозорим, але гострі пір’їнки листя, що прокидалися на її дереві, вже повернули її до життя.

Серце дівчинки підстрибнуло від здивування, але вона сміливо підвелася і привіталась.

—Чи не знаєш ти, як обдурити володаря срібного палацу? – запитала у мавки Юрена.

— Бог сну сам страждає від своєї сили, — відказала душа черемхи. – Для того, щоб не спати увесь час – він використовує чарівне зілля з кореня лепехи. Без нього він може заснути на кілька днів!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше