1

-Лауро , ти скоро? 
-Так ,Томе, вже йду . 
-Ого , ти така красуня , у мене аж подих перехоплює... 
-Та не перебільшуй , але дякую. 
-Так ти ще не здогадалась про мій сюрприз , крихітко? 
-Ні любий , навіть думки про це не маю
-Чудово, тоді поїхали . 
-Куди ? 
-На зустріч пригодам... 
Ми їхали поблизу моря і вологе повітря розвивало моє волосся і я почувалась безтурботно.Разом із ним я в безпеці.Ніби маленька дівчинка у мужніх руках. Я обожнюю ту мить ,коли ми разом .Ніщо не може замінити щирого погляду та чуйного серця .О ні .....

-Прокидайтесь , Лауро, ви чуєте мене? 
-Що сталось , де я ? 
-Ви потрапили в лікарню , сталась страшна аварія ... 
-Де Том, що з ним? 
-Нажаль... 
-Що нажаль ? Де МіЙ ТОМ? 
-Він у реанімації , ми не знаємо , що буде , але готуйтесь до гіршого... 
-Ідіть звідси , ідіть.... 
Уже повністю збожеволівши ,я кричала , билась кулаками у стіну , я не відчувала життя, моє серце ніби заснуло . Я вже не відчувала нічого..... Для мене хвилина зробилась  вічністю,  в той момент я просто існувала.... Немає нічого милішого для мене ,ніж почути його подих і вдихнути його яскравий аромат .

-Лауро , чуєш люба, Лауро. 
Я важко відкрила очі і розгледіла кімнату 
-Де я ?-питала із диким гнівом я. 
-Ти більше 10 днів лежала не притомно , ми думали ти ... 
-Це ти Томе? Ти, любий? 
-Так , Лауро , я.
Я не  пам'ятала його , я воліла  відчути його , поцілувати його  наймиліші уста , кинутись в обійми і розчинитись у повітрі , але шалена пересторога забороняла навіть торкнутись його руки... 
Я просто оніміла від душевного болю , бо сподівалась на розраду і тепло , але цього я не відчула. 
Ми їхали у подорож, я думаю до моря . Мій Том обожнює море , а я його . Я боюсь його втатити. 
-Про що ти думаєш , люба? -Перервав мої роздуми хлопець. 
-Про аварію... Ти ж так добре водиш , що стало причиною? 
-Відмовили гальма ..
-Це ти точно кажеш? 
-Ну такк.. 
-Вже був техогляд ? 
-Зараз проводять . Я забреру тебе , люба ,завтра о 12.
-А куди ти мене забереш? 
-Ти пам'ятаєш мене? 
-Таааак.... 
Я воліла знати , я  бажала бачити його палкі очі і солодкі уста , але нічого не відчувала..Все марно. Я залишила те кохання в минулому , а зараз лише ілюзія. 
"Я не відчуваю кохання, я не відчуваю його подиху і своєї душі , це не я , це лише  ілюзія... Це все ілюзія"

Він забрав мене додому , але  я не бачила тут щастя. Це не мій дім... Тут все чуже. 
Я просто існую, я втратила сенс життя. Я втратила його.. 
Після великого стресу через біль і страх  втратити кохану людину я впала в кому і частина памяті (особиво спогади про коханого) зникла. Я не знаю , як це можливо , але постараюсь відновити її за будь -яку ціну..

Я записалась до психолога і я не знаю чи матиму користь , але я докладу всі свої сили , для того , щоб згадати все , до першого поцілунку . Кожен день навіює мені спогади , омиті туманом , але пронизані теплом. 
Я прогортала мій записник і побачила, як сильно і палко я горіла в цьому задушливому вальсі , кружляючи навколо вічності .