Один крок

ПРОЛОГ

 —Я   не можу більше так! Сергію, я втомилась.

— Ми вже сто разів про це говорили.

—Я почуваюсь  зрадницею. Сил не маю дивитись йому у вічі. Рано чи  пізно Олексій про все  дізнається,  — довговолоса брюнетка міцно  стиснула  ручки шкіряної сумки.

 Темно-коричневий позашляховик «Тойота» ніс своїх пасажирів  швидкісною об’їзною за  місто. За вікнами мелькали останні будинки,  коли-не-коли проїздили напівпорожні маршрутки та поодинокі автомобілі. Водій – широкоплечий  русявий  чоловік,  зодягнений у  синій плащ, під яким красувалась вишукана  блакитна сорочка,  звівши вилиці,  зосереджено вдивлявся на проїзну частину.

— Якщо  дотримуватимемось конспірації, він нічого не запідозрить. Вже шість місяців, як   шушукаємося за  його спиною, — стримано відповів, долаючи внутрішню бурю,  що здійнялась до  самого горла.

Пасажирка  проникливо поглянула в його напрямку,  немов зважувала доцільність висловлення думки.

— А тобі особисто не  набридло ділити мене з ним? Все-таки ми  спимо в одному ліжку.

Чоловік рвучко розвернув  голову. В його погляді — холодному та суворому —   читався біль. Він промовчав.  Тільки сильніше втиснув  педаль газу в підлогу.

Помовчавши хвилину, дівчина  важко видихнула та  продовжила:

— Вибач. Я передала куті меду.  Просто… Просто я  до біса  нервую.

Красуня  заїла  нижню губку,  підфарбовану  насиченою червоною помадою. Аби  розрядити  напругу,  вона  дістала із сумки  косметичку та  почала підправляти макіяж.  На мить  задивилась  на  зображення.  Звідти виглядала  доглянута  молода леді, віком  двадцять два роки,  з густими віями та новомодними  бровами, які заледве не сходились на  переніссі. Акуратний носик  додавав їй  аристократичності,  а  бліда шкіра  робила  схожою на порцелянову ляльку.  Тендітні плечі пасажирки  щільно стягувала  коротесенька шкіряна куртка, тонкий  силует – шифонова  сіра сукня, яка дуже пасувала під  темний відтінок волосся своєї власниці.

— Думаєш, я  не нервую. Я  коли перетинаюсь з ним,  заледве стримуюсь, аби не товкти йому пику. Уявивши вас  поруч,  буквально не знаходжу місця,  — повільно,  цідячи крізь зуби  заговорив Сергій.

— Скільки чекати? Ти  тривалий час  годуєш  одними обіцянками, — насупилась співрозмовниця. Усім  своїм виглядом вона  показувала невдоволення, яке б зачепило найчерствішу душу.

Він поклав  на її коліно руку.

— Кохана, вже майже. Через два дні   підпишеться договір і на мій рахунок поступить чималенька сума, якої вистачить на  безбідне існування десь на теплих островах.

Дівчина тільки видихнула.

—Чому  їдемо в готель? — запитала.

— Сьогодні  до мене Янка приїздить.

— Янка?

— Сестра. Хоче влаштуватись в місті,  тож перший час  поживе в  мене.

Співрозмовниця нічого не відповіла.

— Катю,  вище ніс.  Зовсім трішки залишилось.

Відволікшись від  дороги, чолові  заглянув  жінці у вічі. В них побачив  довіру, і  це  додало йому наснаги  на реалізацію задуманого плану.

—  Я кохаю тебе, — ніжно промовив та  нахилився  до  яскравих вуст.  Поцілунок  затягнувся.

Ні Сергій, ні Катя не помітили, як  на  їхню смугу руху виїхав  зустрічний автомобіль…

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше