1

Перший урок української мови почався, як це буває на початку кожного навчального року, з палкого привітання класної керівнички. Учні слухали Зінаїду Львівну дуже уважно. Але так було тільки з першого погляду. Якщо гарненько придивитися, то стане одразу зрозумілим той факт, що кожен думав про своє. Навіть перша відмінниця класу Вероніка Стасинська в цей момент думала не про початок навчального року, а про нового хлопчика, який з'явився в 6-Б класі. Він приїхав з сонячного Криму. Звали його Едиком. Він був такий красивий, що всі дівчата одночасно закохалися в нього по самісінькі вуха. І поки вчителька писала правила українського правопису на дошці, старанно озвучуючи свої, то дівчатка писали любовні записочки і послання новенькому, старанно виводячи каліграфічним почерком кожне слово. Все-таки уроки української мови були недаремними! В житті пригодилися. 

- Отже, хто мені скаже, - задала Зінаїда Львівна питання учням, повернувшись до класу, - перед якими приголосними  ставиться буква "с", а не "з"?

Зустрівши великі, здивовані очі, вчителька важко зітхнула. Вона зараз думала про те, скільки неправильних слів вжили дівчатка у своїх амурних писульках до Едика Мирного. Їй страшенно хотілося зібрати ці любовні записочки, аби перевірити їх на орфографічні помилки.

- Кіт тихо ходить по фабриці, - раптом гробову тишину перервав тонесенький голосок.

Усі поглянули в сторону, звідки донісся цей звук. 

- Який ще кіт? Що за фабрика? - Тепер настала черга учительки робити великі очі від здивування і нерозуміння того, що вона почула.

- Перед приголосними "к", "п", "т", "х", "ф", Зінаїдо Львівно, - продовжила Вероніка Стасинська, - ставиться "с", а не "з". Наприклад, сфотографувати, спитати, сказати, сходити...

- Молодчинко! - похвалила Зінаїда Львівна найкращу свою ученицю, зрозумівши до чого тут кіт і фабрика, по котрій він ходив. - До речі, слова сфотографуватися, спитати чи сходити на побачення пишуться через "с" , а не через "з". Усім зрозуміло?

Півкласу дівчаток хутко прийнялися виправляти у любовних посланнях свої помилки. 

-  Я тебе хочу не зпитати, а спитати, - продовжувала учителька, уважно спостерігаючи за схиленими голівками. - Чи ти сходиш зі мною на побачення замість слова "зходиш". Хтось хоче іще щось мене зпитати?

Діти розсміялися, почувши помилку, котру зробила у реченні їхня вчителька.

- Зінаїдо Львівно, треба казати не "зпитати", а "спитати", - викрикнув Славко хлопчик, котрий сидів за останньою партою і тому учився на одні "четвірки" і "п'ятірки" .

- Молодець, Станіславчику! З тебе будуть люди!

І як тільки Зінаїда Львівна знову повернулася до дошки, аби продовжити писати правила і приклади до них, почулися гудки на телефоні про отримані нові повідомлення, а також шурхіт папірців. 

Кому батьки заборонили брати з собою їх мобільні пристрої - передавали любовні паперові записочки. А тим кому пощастило мати сучасних предків - передавали любовні записочки в електронному вигляді. 

Завдяки вчасному поясненню учительки Едик Мирний зміг без проблем прочитати любовні  послання, котрими він був засипаний. 

- Поглянь лишень, Мальвіна і Аліна розглядають профіль новенького в інстаграмі, - мовила тихенько Катя Трійкіна своїй подрузі по парті, поки вчителька каліграфічно виводила букви на дошці.  - і чому моя мама така відстала, забороняє мені носити мобільний до школи? Я б також могла зараз побачити його фотки.

- Побачиш вдома. На уроках треба вчитися, а не картинки і фоточки розлядати, - відповіла їй повчально її подруга.

- А ти  листа не писатимеш, Ніко? - здивувалася Катя. - Правильно робиш. Новенький вибере мене. Тому нічого даром папір переводити.

А потім важко зітхнувши, вона добавила:

- Ти бачила новий айфон Мальвіни? Такий класний, весь в стразах! От би мені такий! Але де там. Видко, така моя доля ходити із самсунгом до останнього класу! Як добре, що мама забороняє носити телефон до школи. А то з таким чупирадлом я б відлякала Едика. Навіщо йому зустрічатися із дівчиною, в котрої самсунг, та й ще кнопочний!

- Ще раз вітаю вас, мої дорогі учні, з першим дзвінком, - почулися фінальні слова вчительки, котрі змусили учнів повернути їх очі до дошки. - І сподіваюся, що ви добродушно приймете в наш колектив Едика Мирного. Пам'ятайте, що він новенький і нікого не знає ні в нашому класі, ні в школі. Я впевнена, що ви з ним подружитеся. Це все на сьогодні. Можете розходитися по домівках. Але не забудьте підручники.

- Клавдія Аркадіївна, але ще не було дзвінка, - зауважила Діана Сорока.

- Нічого страшного, Діанко, - відповіла вчителька, ласкаво посміхаючись дівчинці. - У мене вже все. А в перший день можна трохи і погуляти.

Учні були всі здивовані настільки разючою зміною їх класної керівниці. Один Едик Мирний не здивувався, будучи новеньким і не посвяченим в класні секрети. Він першим піднявся з-за парти, поклавши зошит і щоденник в рюкзак і повернувши голову в бік сусіда по парті.

- Ну, ти йдеш, Мішо? - запитав він.

Очі всіх хлопців швидко перемістилися з Едика на Мішу. Козякін Михайло спочатку подивився на вчительку, яка спокійно витирала дошку, стоячи спиною до класу, а потім на новенького товариша.