Охоронець

Початок

 Я не звик сперечатися із НИМ. Навіть не тому, що ВІН тут головний і його
рішення не обговорюються апріорі. Чесно кажучи, у мене ніколи не випадало
нагоди вступити із НИМ у полеміку – адже ВІН завжди робив тільки те, що
було б найбільш правильним у даний відрізок часу. ВІН справедливий і я не раз
у цьому переконувався.
Але сьогодні усе змінилося. Коли я почув про його вирок, моє серце похололо.
- Це занадто жорстоко для неї, - сказав я ЙОМУ, хоч і знав, що ВІН не
любить це слово.
ВІН поблажливо подивився на мене і довго мовчав, перед тим як відповісти.
- Їй необхідне це випробування, - пролунав тихим відгомоном трави його
голос. – Інакше, вона ніколи не навчиться жити по совісті.
- Вона не заслуговує на таке, - зробив я ще одну спробу вступитися за неї. –
У душі вона зовсім інша; не та, ким намагається бути перед сторонніми.
- От я й даю їй шанс показати свою справжню подобу, - лагідно проговорив
ВІН. – Усе інше залежить тільки від неї. Адже ти знаєш, що саме для цього
я й посилаю їх на землю?...
Я замислився. Мої думки перетворилися у хаотичне сплетіння, але я в
чергове усвідомив, що ми усі не даремно вважаємо його ГОЛОВНИМ.


Її слова пролунали для мене, мов незв’язаний між собою набір безглуздих
букв та звуків. Цілковита маячня, що й годі казати. Я зловила її погляд і на
мить мені здалося, що він глузує із мене.
- Невже таке може бути? – не приховуючи свого здивування, запитала я
у лікарки.
Вона шкрябала кострубаті літери у моїй картці і лише за кілька хвилин,
покінчивши із цим завданням, підняла на мене свої очі.
- У моїй практиці таке не траплялося, - зізналася гінеколог. – Але я чула
про схожі випадки і можу сказати вам, що це досить серйозна хвороба.
- А ви впевнені, що?...
- Результати свідчать про те, що помилки бути не може, - суворо
відповіла жінка, навіть не дослухавши мене до кінця.
- Але ж у аналізах завжди бувають похибки? – наполегливо
продовжувала я, хоч і знала, що не почую від лікарки нічого втішного.
- Бувають, - підтвердила вона і враз додала: - Тільки не у вашому
випадку.
Коли вийшла з лікарні, відчула у собі непереборне бажання розділити із
кимсь власну проблему. Знала, що на цю роль якнайкраще підійде пляшка
десертного червоного, яке умить захмелить мою розгублену голову і, що
найголовніше, не засоромить мене за це. Вона, як і усі її інші подруги, могла
втішити мене у будь-який момент – і за це я була їй постійно вдячна. Ми
часто збиралися у компанію і веселилися до межі, збираючи довкола себе
ласих на п’яних, самотніх дівчат.

Але цього разу цей варіант відпадав. Утім, за порадами лікарки, він мав
потрапити під сувору заборону до кінця мого життя – бідолашного, нудного
та, можливо, занадто короткого.
Трубка завібрувала у руці зовсім випадково. Я здригнулася і уп’ялася очима
на дисплей, не одразу усвідомлюючи що зі мною відбувається.
- Катюха, ти знову в генделику? – весело затріпотів голос подруги. – Не
можу додзвонитися до тебе вже годину.
- Та ні, я на вулиці, - спокійно відповіла їй. – Дихаю свіжим повітрям.
- Сама? – здивувалася Настя. – Ти що, захворіла?
Мене розсмішила її несподівано невдала проникливість, але я не стала казати
їй правду. Не знала чи варто узагалі комусь про це розповідати.
- Ти щось хотіла? – натомість запитала у неї.
- Влад запрошує на диско, я подумала, що ти не відмовишся, - азартно
промовила подруга.
- Ти ж знаєш, я ніколи не проти гульні, - відповіла я і, домовившись про
місце зустрічі, натиснула на відбій.


Кожен знайомий знав, що дригатися під трансову музику та зливатися із
неоновими вогнями було моїм неофіційним хобі – тому й не оминав
можливості запросити до своєї компанії. Я раділа тому, що зможу хоча б на
певний час забути про вирок, який винесла мені кілька хвилин тому лікарка у
своєму білосніжно-стерильному кабінеті.
У «Мороці» нещодавно змінили ді-джея. Тепер тут усе частіше й частіше
можна було почути лаундж-музику, яка наганяла сльози на закоханих і
підштовхувала їх до довгих, повільних танців; але в той же час змушувала
більшість присутніх сумувати. До останньої категорії належала і я, адже
ніколи не приймала запрошення від залицяльників, котрі змінювалися у мене
чи не кожного тижня. В уяві одразу вимальовувалися картинки із відомих
сопливих блокбастерів, що навіювали на мене лише нудьгу. Ну й що може
бути прекрасного у коханні, яке перетворює тебе із цілісної особистості на
чужу власність, що вічно має належати комусь іншому? Я здригалася лиш від
однієї думки про це і, напевно, саме тому ніколи не затримувалася надовго в
одних стосунках. Лише дурні власноруч прив’язують себе до інших – а я
знала, що не входжу до їхнього числа.
Мама побралася із татом, коли їй було шістнадцять. Він був на рік старшим
за неї, тому також виявився не готовим до шлюбу – але під натиском тестя,
який пообіцяв пристріти його у провулку, якщо той відмовиться визнавати
дитину від його доньки, був змушений підкоритися обставинам. Я
народилася восьмого червня, за пів року після їхнього одруження і, певно,
стала першою цеглинкою, що заклала фундамент у стіні їхнього постійного
нерозуміння. Вони увесь час сварилися. Мені навіть здавалося, що я
пам’ятаю себе ще крихіткою у колисці над якою розноситься справжня буря
агресії та взаємного невдоволення. Та, як це не дивно, вони й досі живуть разом. І навіть не збираються розлучатися. Не витерпівши одного разу їхньої сварки, яка вже, утім, стала
для мене буденщиною, я запитала у них:
- Навіщо ви псуєте одне одному нерви? Може, час розійтися?
Вони заспокоїлися і прислухалися до мене. А на наступний день оголосили
мирову і навіть поїхали разом на вихідні у приміський готель на святкування
двадцятої річниці сумісного життя. Повернулися недільного ранку, хоч і
планували затриматися до вечору – і я усвідомила, що між ними знову
пробігла норовлива чорна кішка, яка у більшості випадків і сама не знала
чого хоче.
І хто наважиться довести мені, що це божевілля можна називати коханням?
Рано чи пізно справжня сутність вилазить на волю і, в основному, це
трапляється тоді, коли вже нічого змінити не можеш.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше