Останні

І

─Коли ти помреш,  я заберу тебе із собою в пекло… Сподіваюся, ти це розумієш. Але спершу я, мабуть, зжеру твоє обличчя.

─Це нормальна практика для котів.

У мерехтливому світлі свічок майже нічого не було видно. Не розганяли пітьму. Ці маленькі паскудники ніколи не розганяли пітьму. Вони лишень робили її помітнішою, зайвий раз нагадували про темінь химерними тінями. Пітьма підступала з усіх сторін, підкрадалася повільно, знущально. Пролазила згустками у свідомість й приростала до неї, наче ракова пухлина.

На довгому дерев’яному столі лежало  тіло чоловіка. Його грудна клітка була розкрита, ребра стирчали назовні, наче чиїсь кістляві покриті гнилим м’ясом пальці тягнулися доверху. Мрець вже добряче смердів.

Похмурим поглядом на нього зверху вниз дивився старець.

У темряві навпроти старого зблиснули два круглих ока. І завмерли там.

─Ти ж розумієш, що це безнадійно? ─ пролунав звідти тихий голос.

Старець зітхнув.

─Скільки разів ти намагався, а все марно. Може, ти щось неправильно прочитав у тій книженції?

─Якби ж тільки хтось не патякав мені під руку.

Темрява захихотіла. З неї на стіл раптово скочив кіт. Його великі затуманені очі наче споглядали цей світ із самого пекла.

Тварина всілася біля трупа і поглянула на гниле тіло своїм порожнім поглядом. На морді з’явилася гримаса відрази.

─І нащо? ─ спитав кіт.

─Бач, не витримаю до кінця життя лишень твого товариства.

─Наївна жалюгідна людинка, ─ промуркотів кіт і повільно пройшовся понад трупом, м’яко ступаючи на вкриту шаром крові і плоті дерев’яну поверхню столу,  ─ ти ж бачиш, що в тебе не виходить. Вже який день. Змирися з цим. Хочеш повернути людей, ─ кіт усміхнувся і всівся на кутку, блиснувши очима.

Старець мовчки стиснув губи. Дивився на труп. Вдивлявся в прогнивше мертве обличчя.

─За весь цей час, ─ почув він голос кота, ─ все чого ти досягнув ─ це я. І навіть в мені є недоліки. Я неживий. І вони, ─ тварина кивнула на тіло, ─ будуть такими ж.

─Я повинен щось зробити. Тобі не зрозуміти цього.

─Звісно, не зрозуміти. Я навіть і не намагатимусь. Ти ─ остання жалюгідна людинка. І тільки тому ти вирішив, що повинен усіх повернути, ─ кіт захихотів, ─ мене завжди дивувала і смішила ця ваша людська сліпа віра в знаки й умовності цього світу.  Ти не маєш ніякого значення, як і всі вони.

─Як і ти, ─ зиркнув на нього старець.

Кіт облизав вкриту шаром засохлої крові лапку.

─А я і поготів. Та на відміну від тебе я не приписую собі вмінь бога. А ти ─ навіть не некромант. Ось чому все так кепсько виходить. Ти взявся за справу, яка тобі не під силу. І ти залишився в живих просто через те, що був елементарним боягузом, який сховався у своєму підземеллі, коли всі там, нагорі, вмирали в агонії. Тож ти не обраний повернути звичний лад. Заспокойся. Ера людей завершилася. І ти теж скоро помреш.

─Так не повинно бути, звіре. Я тут, а отже маю щось зробити.

─Господи, ─ буркнув кіт і скочив на труп.

Старець відсахнувся.

─Агов, гнилий мертвяче, ─ прошепотів кіт в обличчя трупа, зазирнув у його порожні очі, ─ прокидайся. Ти повинен прокинутися. Бо як же по-іншому. А ось як, ─ тварина зіскочила на підлогу і попрямувала до важких дерев’яних дверей, що ледь виднілися у темряві,  ─ він лежатиме там нерухомий, і найбільше, що ти зможеш зробити  ─ створити ще одного зомбі. Хочеш заселити новий світ такими людьми? Будь ласка. Мені буде цікаво за цим поспостерігати.

Тварина протиснулася у вузьку щілину, і двері прочинилися ширше.

─Ти залишився сам, ─ почув старий за своєю спиною, ─ ні на що не здатний дурний боягуз. Ще та надія для людства. З усіх магів, які могли вижити, вижив тільки той, хто нічого не може окрім як оживити одного кота. Що ж, дякую і за це. Та подумай, старче, чи варто тобі намагатися? Люди самі закопали себе в могилу. А ти хочеш, ожививши, виправдати їх за помилки, яких вони потім ніколи не усвідомлять. Нащо?

Старець повернувся. Кіт стояв у дверях, і тільки очі його сяяли. Моторошно. Наче його там не було. Але він був. Сидів там і безперестанку муркотів, час від часу відригуючи  на підлогу криваві згустки.

─Ви лишень проміжні істоти, ─ просичав кіт, ─ таких було і таких ще буде. Самі ж надали собі значення і самі подуріли від того, що значення це ілюзорне. 

─Ні, звіре, ─ старець пильно дивився на кота. А той лишень посміхався йому в обличчя, ─ так не буде. Нехай ілюзорність, нехай беззмістовність. Значить, те, що я зроблю, не матиме сенсу. Але я зроблю. Бо яка різниця. Я поверну людей…  один за одним…хоч на це піде все моє життя.

─Піде, ─ прошепотів кіт, ─ роби, старче. А я поспостерігаю за тобою. Не думаю, що довго залишилося.  Хоч можна радіти з того, що тепер тебе не осудять за те, що ти крадеш трупи, та все одно тобі пряма дорога в пекло.

─А як же ти забереш мене в пекло як ти погрожував, пухнаста бестіє, якщо ти безсмертний?



Rosie

#478 в Містика/Жахи

У тексті є: кіт, труп, пустка

Відредаговано: 15.06.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись