Пастка для хакера

Пастка для хакера

Нас з Емілією давно приваблювала паркова зона біля школи. Серед затінку дерев можна знову відчути свободу, уявити, що гарно проводиш вільний час з симпатичною дівчиною. Але чіп у голові відраховував хвилини до закінчення перерви. Ось-ось і знову ввімкнеться контроль переміщення по території школи. Нещасливий збіг обставин привів мене замість слави та грошей до сумнозвісного учбового закладу для неповнолітніх кіберзлочинців, де я відчував себе птахою з перебитими крилами.

Найчастіше сюди відправляли підлітків, які впіймалися на кібербулінгу та не гребували викладати свої «пригоди» в Інтернеті. У погоні за сумнівною популярністю, представляли докази у вигляді роликів на YouTube, збираючи купу вподобайок. Та ці ж відео могли попастися на очі представникам правоохоронних органів. Але найцікавіше, що раніше покарою служили нуднуваті розмови з психологами, напучування працівників соціальних служб та формальний штраф для батьків. Усе навколо спонукало розвитку кіберзлочинів серед підлітків, проте одного разу влада поставила на розробку нову ідею – створення Експериментальної школи виправного типу або ЕШВТ.

— Баюне, ми вже досить давно товаришуємо, а ти мені ще не розповів, як потрапив в ЕШВТ, - мене вирвав із задуми солодкий голос Емілії. З цією неординарною особою я дружив протягом останнього року перебування у школі.

— Ем, невже тобі цікаві мої таємниці? Повір, зовсім нічого розказувати. Це була випадковість, проста випадковість. Дрібна помилка, через яку я потрапив у поле зору кіберполіції.

— Друже, я ж тобі розповіла, що займалася наркоторгівлею онлайн. Тепер твоя черга, - закопилила нижню губу дівчина.

— Про твої пригоди в цій, так званій, псевдо школі перешіптувалися на кожному кутку. Крута дівчинка змогла заробити перший мільйон собі на вдяганку та різні дрібнички. Хто б подумав?

— Баюне, це ж дріб’язок у порівнянні, що я чула про тебе. Невловимий хакер зламав систему безпеки міжнародного банку, зробивши мільйони вкладників банкрутами. Як ти це провернув? Напевно, допомогли дорослі дядечки?

— Ем, я сьогодні в доброму гуморі, тому можу розповісти тобі на вушко деякі секрети. З дитинства я конфліктую з батьками, хоча вони стараються для мене, задарюючи щоразу після сварки дорогими речами. Та мені це не потрібно, бісять вони з їхніми грошима та встановленими правилами життя. «Артеме, у тебе світле майбутнє. Одного разу ти займеш високу посаду або переймеш керування бізнесом батька», - хмикнув підліток, - Але в мене не виникало бажання вчитися, шукав розради у комп’ютерних іграшках. Комп’ютер мене приваблював, інтригував. Він навчив мене усього замість шкільних учителів, допоміг стати тим, ким я є. Так народився хакер Баюн.

— За комп’ютерні ігри ще ні один підліток не потрапив у ЕШВТ. Хто тебе підмовив на велику аферу з банком? – Емілі продовжувала розпитувати, намотуючи кучері на пальці.

— Розумієш, Ем, це просто пустощі. Батько нагримав на мене, сказав, що більше не буде давати гроші на мої забаганки. Я розсердився, з гнівом кинувся на нього з кулаками, а вночі втік з дому. Так я опинився у великому місті, де мені допоміг визначитися друг по іграх. Ем, це просто мій друг геймер, справжнього імені його навіть не запитував. Він привів мене у свою конуру, обладнану такою технікою, якої я в житті не бачив. Пояснив, підказав як заробити грошей, щоб ні від кого не залежати. Батьки тоді відразу подали у розшук, та мене не так легко було відслідкувати.

— Ого, які пристрасті. Вихований домашній хлопчик вирішив показати зуби!

— Як виявилося, я вперше потрапив у пастку для хакера. Єдине радує, що на той момент мені було лише 13 років. Обікравши банківську систему, я перевів гроші за кордон у надійне місце. Якщо буду себе гарно поводити, то після завершення покарання вийду звідси дуже заможною людиною.

— Баюне, ну ти й шахрай. Невже кіберполіція не змогла відстежити таку величезну суму грошей? Ніколи не повірю.

— Ем, так ти й не вір. Вважай сказане просто казочками Баюна, – хлопець хитро примружив очі.

У голові пролунав наказ: «12:00 – 12:10  - прийти в їдальню». Вживлений під шкіру за правим вухом чіп знову нагадав про себе. За тридцять хвилин свободи вдалося забути про маленького «павучка», який контролював дії кожного вихованця виправного закладу. Як набридло за розкладом ходити до їдальні, на уроки, у спальню, навіть на вбиральню виділявся нормований час. За непокору чіп пронизував тіло шаленим болем, тому ослухуватися наказів ніхто не ризикував.

— Емілі, давай придумаємо спосіб позбавитися чіпів, - запропонував подружці.

Голову вмить стисло вогняним обручем, ноги відмовилися слухатися. Я, ніби лантух з піском, упав на газон, поряд присіла дівчина. Вона ляскала мене по щоках, щось говорила, врешті вилила на голову улюблений апельсиновий сік з пакета, який завжди носила з собою. У голові пульсував нестримний біль, який сформувався в скрипучі слова: «Не говорити про чіпи, не придумувати засіб позбутися пристрою».

— Не буду розмовляти про заборонені речі, - я завив від нового нападу. Біль миттю відпустив, залишивши тіло.

— З тобою все гаразд? Ти ж знаєш, що нам дозволено, а що ні, – дівчина сиділа навпочіпки поруч на траві, – Ех ти, славетний Баюне.

Я завжди вважав Емілі такою собі крижаною скелею, не здатною на співчуття. Але вона дійсно хвилювалася за мій стан, це було помітно по розширених зіницях її зелених очей. Я піднявся з трави, пробурмотівши:

— Набридла вся ця школа. Уже й контроль за словами встановили. Ти, як хочеш, але особисто я – ті ...- у голові спалахнув біль, - Це у переносному сенсі, - швидко повідомив особистому мучителю.

— Воюєш зі своїм демоном? Я скажу краще від тебе - рвемо кігті,- спокійно промовила Емілія. Я з тривогою чекав наслідків, але їх не було.

— Чіп не розуміє фразеологізмів, - здивування переповняло через край.
— Це тільки експериментальна школа. Тут не все має право бути досконалим. Ми знайшли вже одну похибку в системі, але помилок може й більше. Ходімо швидше, а то не встигнемо вчасно, - проторохтіла кмітлива подруга і ми побігли. На щастя, встигли вчасно.



Софі Найтінґейл

Відредаговано: 28.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись